"Юрiй Дмитрович Ячейкiн. Зорянi мандри капiтана Небрехи" - читать интересную книгу автора

дiалектичною причиннiстю всесвiтньо-iсторичних явищ - як ото наслiдки
буденного дрiб'язку раптом набувають воiстину галактичних масштабiв...
Але - до дiла!
Одного дня я пiшов на консультацiю до Iнституту галактологiї з деякими
нотатками iз життя i дiянь капiтана далекого мiжзоряного плавання Небрехи.
Коли це з павiльйону "Соки-води" долинув оглушливий голос:
- Грiм i блискавка! Знаменитий бiограф Небрехи власною персоною! Та ще
з новим рукописом на борту! Ану, гальмуй!
I що ви думаєте? Весь вуличний рух завмер: приголомшенi водiї
автотранспорту вирiшили, що запрацював гучномовець ОРУДа.
Скло у павiльйонi задеренчало i розсипалося, а в новоутвореному виломi
виникла кремезна постать капiтана Козира з пляшкою "Київської" мiнеральної в
однiй руцi i склянкою в iншiй. Його сяюче, мов весняне сонечко, обличчя
щедро випромiнювало теплi, зичливi усмiшки. Але за спиною капiтана я вмить
спостерiг ще й iншi постатi, якi з похмурою рiшучiстю наближалися до нього.
Явно, з метою вiдшкодувати матерiальнi збитки. Хiба ж їх цiкавить, у який
спосiб капiтан Козир розтрощив вiтрину - необережним рухом чи необережним
пiдвищенням голосу?
I поки капiтан Козир вiдраховував заактованi грошi, я прикро думав про
те, якої непоправної шкоди завдають науцi люди, далекi од сучасних знань.
Таж капiтана слiд розцiлувати i гаряче потиснути руку за дорогоцiнний внесок
у шкiльний курс фiзики! Адже невимушений вчинок вельми гучномовного
зорепрохiдця значно збагатив би той роздiл пiдручника, де йдеться про ефект
резонансу. Уже котрий десяток лiт дiтям розповiдають про давнiй-прадавнiй
випадок, коли солдати йшли в ногу по мосту, вiд чого бiдолашний мiсток i
розвалився. I, як це не дивно, хоч вже добрих два столiття солдати по мостах
не ходять взагалi, бо геть усi моторизованi, цей застарiлий факт досi
тримається у пiдручниках. А якби написали про капiтана Козира?
Аж ось капiтан Козир одержав квитанцiю i щасливо видерся iз "Сокiв-вод"
з незамоченою репутацiєю.
- Мiй юний друже! - радiсно заволав вiн, знову анiтрохи не шкодуючи
своїх голосових комунiкацiй. - Куди це ви прокладаєте курс? На консультацiю?
Ага!.. В Iнститут галактологiї? Ого!.. Але про який iнститут може йти мова,
коли мiж нами вiдбулася така приємна стиковка?.. Хоч скiльки у мене
клопотiв, але я знайду час, щоб особисто проконсультувати ваш курiкулюм
вiте! [curricilum vitae (лат.) - життєопис або певнi вiдомостi з життя
якоїсь видатної особи] Вам просто пощастило! Адже науковцi iнституту нiколи
не пiднiмалися до моїх зоряних висот!
За якихось пiвгодини я вже прибув на надiйному буксирi у фарватерi за
капiтаном Козирем до його затишної хатини.
По стiнах невеличкого котеджу капiтана замiсть дикого винограду
в'юнилися культурнi заростi гiбридизованої висококалорiйної хлорели, а
вздовж правобортної призьби точно за ранжиром вишикувалася дюжина
рiзнокалiберних дiжок, з яких линули приємнi пахощi пастеризованої закваски,
з якої виготовляють улюблений харч космонавiгаторiв. В усьому вчувалася
звичка хазяїна до зразкового космiчного ладу i дбайлива рука робота Малюка.
А ось i вiн сам привiтно вiдчиняє дверi - сумлiнний хатнiй господар у
бувалому в бувальцях жерстяному фартусi, де-не-де вже латаному металевими
кришками вiд консервних бляшанок, i цiлим букетом кухонного начиння у руцi.
- Гей, Малюче! - гримнув господар густим командорським басом. - Ану,