"Юрiй Дмитрович Ячейкiн. Зорянi мандри капiтана Небрехи" - читать интересную книгу автора

- Я не вбачаю у ваших розвiдках системи! Не вiдчуваю в них свiдомого
наукового пошуку! Побачили грудку землi - пишете про грудку землi, побачили
вiник з хлорели - то й шкварите про цю утильсировину... А слiд було б почати
з головного! З найдивнiшого!
- Цебто з чого? - спантеличено пробелькотiв я.
Отут уславлений капiтан Козир нахилився до мене i, мов змовник, мало не
прошепотiв (чим мене, власне, й найбiльше вразив):
- Про секрет довголiття нестарiючого капiтана Небрехи... Оце i є
таємниця номер один!
- Чому? - тупо запитав я, не годний хоч щось второпати.
- А тому! Я знайомий з капiтаном не одне столiття умовного бортового
часу, знаю, що кажу! Капiтан успiшно торував мiжзорянi путiвцi ще тодi, коли
я безвусим юнаком про це тiльки мрiяв. I що ж? Нинi ми виглядаємо, як
однолiтки, а дехто всерйоз вважає, що я старiший за Небреху! Це факт, а не
фантазiя: який Небреха був колись, такий вiн i понинi! Ось де ховається його
найбiльша таємниця! А ви собi оповiдаєте про роботiв та про стрибунцiв...
Отак капiтан Козир окреслив величезну i, треба визнати, ганебну
прогалину в моїх творчих розробках. Але з якою товариською делiкатнiстю
розкрив вiн менi очi, скерував на магiстральний науковий пошук!
Я схвилювався, мов гончак, що зачув дичину, i рiшуче потягнувся до
свого капелюха.
- Куди це ви? - пiдвiвся й хазяїн.
- До каси попереднього продажу квиткiв, - вiдрапортував я з металевими
iнтонацiями робота Малюка. - Завтра ж вилiтаю на пiвдень.
- Оце так одразу! Та ще з порожнiми руками? Гей, Малюче! Ану приготуй у
путь нашому юному друговi бутерброди з хлорели i пасти! Та не забудь
натоптати космiчним харчем торбину для славного капiтана Небрехи! Ад
вальорем! [ad valorem (лат.) - вiдповiдно до цiни, тобто, гiдно особи]

II

Щиро кажучи, коли я прибув до садиби капiтана далекого мiжзоряного
плавання Небрехи, у мене в головi вже надiйно запанувала якась суцiльна
мiшанина з диких i суперечливих думок. Жах! Де тут за таких несприятливих
умов, коли в головi сумбур замiсть злагоди, мрiяти про плiдну наукову
роботу? Адже загальновiдомо, що добре праця йде тодi, коли думка - одна за
всi, а всi за одну!
А розбурхала мене так загадкова, але слушна пiдказка капiтана Козира.
Коли i як мiг помолодшати капiтан Небреха? Яким чином вiн спромiгся
повернути уже прожитi роки, що виглядає на ровесника капiтана Козира? Може,
вiн теж втрапив у згубнi обiйми протилежного часу, як ото сталося з його
вiрним штурманом? Та нi. Бо нинi капiтан Небреха не палив би оце передi мною
свою традицiйну люльку, а разом з Азимутом навчався б уму-розуму у школi для
обдарованих дiтей. Чи, можливо, мiжзоряний вовк свого часу таки спокусився
та й продегустував елiксир молодостi з кошмарного келиха магiстра Кiмiхли?
Але й це припущення видасться безпiдставним. Якби Небреха спокусився на оте
пекельне вариво, вiн би нинi не вiдав про добрий шмат з власної бiографiї.
Хiба ж за таких обставин щось важить метрична довiдка з бюро записiв актiв
громадянського стану? Адже Небреха вiдвiдав Землю, коли ще й людства на нiй
не було! Отакої!