"Юрiй Дмитрович Ячейкiн. Зорянi мандри капiтана Небрехи" - читать интересную книгу автора

А вiн сидить собi у командорському крiслi, розважливо посмоктує
люлечку, нiби це не вiн шугав у просторi, а хтось iнший, старiший навiть за
найпрадавнiшу єгипетську мумiю...
Сонце, мов яскраво-червоний мiдний гонг, зависло над шовковою гладiнню
розiмлiлого моря. Денна спека поволi розчинялася у дзвiнкому, як бурульки,
гiрському повiтрi, що спускалося зеленими схилами з одвiчно бiлих кряжiв..
Природа нiби тамувала подих, готуючись до одвiчно вражаючого видовиська,
коли сонячнi променi звiльнять небо по всьому виднокраю i вiдчиниться
велетенський iлюмiнатор в чорну красу зоряного безмежжя. Чи знали б ми щось
про Всесвiт, про незбагненне далекi свiти, якби Земля оберталася в системi
двох або й трьох Сонць i нiч нiколи б не огортала планету, чаруючи i
хвилюючи своїми небесними принадами i таємницями? Чи породила б
Земля-матiнка за умов нескiнченного, невмирущого дня Птолемея, Джордано
Бруно, Галiлео Галiлея, Iсаака Ньютона та Альберта Ейнштейна? Ми любимо
свiтлий, сонячний день - час працi й творiння, але ми любимо i таємничi чари
ночi - час мрiй, кохання i роздумiв. Що ж бiльше важить - день чи нiч? Не
знаю. Але без зоряних ночей не було б зоряних буднiв. Сонце дало землi
Життя, нiч - Думку... Ось уже над обрiєм блакитною перлиною засвiтилася
Венера. Ще трохи, i в допитливi очi людей знову бентежно втупляться срiбнi,
незворушнi очi галактик...
Та годi фiлософствувати. Час братися i до дiла. Зрештою, я примандрував
аж на Чорноморське узбережжя не для того, аби подумки продиратися крiзь
дiалектичнi хащi. Але, скажу наперед, я й гадки тодi не мав, що мої роздуми
були тодi цiлком слушнi, бо їх продовжив своєю химерною оповiддю капiтан
Небреха...
- Капiтане, - хитро закинув я гачок, рiшуче беручись до справи, -
заприсягаюся усiма знаками Зодiака, що ви - таки дивовижна людина.
Небреха пильно глипнув на мене крiзь випадкове вiконце у хмарах
оточуючого його тютюнового диму, але нiчим не заперечив мого, слiд визнати,
вельми зухвалого, хоч i цiлком справедливого, твердження.
- Коли дивишся на вас, - виспiвував я своєї, - мимоволi спадає на
думку, що ви не старiєте, як i сам Всесвiт. Он капiтан Козир каже, що ви
торували мiжзорянi путiвцi ще тодi, коли вiн безвусим юнаком про це тiльки
мрiяв, а нинi виглядаєте на його однолiтка. Бiльше того: дехто вважає, що
капiтан Козир старiший за вас!
Я передихнув, щоб запитати про головне:
- Певно, ви, капiтане, на якихось свiтах заволодiли секретом
довголiття?
- Точнiше було б сказати не "на свiтах", а "на чорнотах", - загадково
зауважив капiтан Небреха, який понад усе полюбляв абсолютну точнiсть у
визначеннях. - Окрiм того, не я заволодiв отим секретом, а секрет довголiття
запанував над моєю скромною особою... Але скажiть, молодий чоловiче, чи не
мiй зоряний колега, про якого ви оце були ласкавi згадати, напоумив вас на
такi хитрi пiдступи? - запитав вiн i завершив свою думку в улюбленiй манерi
капiтана Козира: - Хiк Родус, хiк сальта!
З мого боку було б безглуздо заперечувати. Ще вважатиме Небреха мене за
безсоромного хвалька, який привласнює чужi гiпотези! Адже галактичний вовк
зовсiм недвозначно процитував завершувальний рядок з байки Езопа про одного
хвалька, котрий запевняв, що на островi Родос вiн робив неймовiрно
довжелезнi стрибки, та ще посилався на вигаданих свiдкiв. А йому сказали, що