"Юрiй Дмитрович Ячейкiн. Зорянi мандри капiтана Небрехи" - читать интересную книгу автора

свiдки не потрiбнi i ядуче додали: "Тут Родос, тут i стрибай". Атож! Вiд
зоряного бувальця несила приховати жодної таємницi!
- Ваша правда, - мусив визнати я. - Але й сам капiтан Козир даремно
сушить голову над вашою загадковою вiковою властивiстю. Воно й справдi, коли
подивитися на вас...
- Якби свого часу, - зупинив мою недолугу балаканину капiтан Небреха, -
я не наважився на жаский i вельми небезпечний експеримент, ви б нинi не мали
честi вивчати мене, хiба що на архiвнiй фотокартцi...
Вiн на хвильку замовк, аби ввiмкнути шнур електрокавника в розетку,
розклав на журнальному столику люльку, тютюн, сiрники та попiльничку, аби
щомитi були напохватi, i задумливо докинув:
- Авжеж, якби свого часу я не наразив власного життя на небезпеку, я б
нiколи не побачив галактику Чорних Сонць, i нинi, напевно, не я, а капiтан
Козир забирав би у вас дорогоцiнний час космiчними спогадами.
Як не є, а Небреха таки вмiє iнтригувати. Самi подумайте - галактика
Чорних Сонць! Бр-р! Аж мурашки по спинi бiгають, нiби ти сидиш не на березi
моря, а завис у космiчному просторi в скафандрi з пробоїнами завбiльшки з
найдрiбнiшого мiкроба.
А капiтан Небреха хлюпнув у фiлiжанки по кавi i неквапом почав свою
дивовижну розповiдь.

III

- Усе почалося з так званої ентропiї, або, коли простiше сказати,
систематичного збiльшення хаосу у Всесвiтi.
Коли я вперше начитався про тую ентропiю, то аж моторошно стало. З
математичних формул з усiєю очевиднiстю випливало, нiби вже й пальцем
кивнути небезпечно. Бо кивнути пальцем - це зробити певний рух, тобто
посилити навколо себе силове поле, отже, ще в бiльший енергетичний хаос
занурити всесвiтню ентропiю. I слово ж вигадали гемонське яке! Та справа не
в словi, а в тому, що, мовляв, коли той хаос дiйде критичної межi, весь
Всесвiт вибухне, як цистерна з бензином, коли туди вкинути запаленого
сiрника. Можете собi це уявити? Весь Всесвiт у спопеляючому вогнi!
Над тiєю ентропiєю не один вчений посивiв i висушив собi мозок. З
формул недвозначно випливало, що аби врятувати наш рiдний Всесвiт вiд
неминучої погибелi, необхiдно штучно зменшити фатальне накопичення ентропiї.
А як його зменшити, коли усi галактики, туманностi, сузiр'я i
свiтила-одинаки щомитi випромiнюють таку силу енергiї, що її навiть
порiвняти неможливо з енергетичним потенцiалом нещасного пальця. Примусово
гасити зiрки, чи що? Чи, може, виморозити усi галактики? Та поки одну зiрку
заллєш, як друга вже десь народиться. Авжеж, химерна та штука - ентропiя!
Але мене весь час не покидала думка, що якби з боку ентропiї справдi
iснувала якась реальна загроза, Всесвiт ще мiльярди рокiв тому так бабахнув
би, що й астероїдiв було б не зiбрати. А планет - i поготiв. Замiсть
планетних систем навколо буяючих Сонць крутилися б вогненнi колеса...
Чому ж свого часу Всесвiт не вибухнув i досi не вибухає? Висновок один:
не вибухає за браком доброї конденсацiї хаосу. А куди ж тодi поринає
променева енергiя? Хто висмоктує i поглинає її критичнi надлишки? Адже
просто узяти та й випаруватися вона не могла, бо це суперечило б законовi
збереження енергiї.