"Юрiй Дмитрович Ячейкiн. Зорянi мандри капiтана Небрехи" - читать интересную книгу автора

Планета!!!
Тiльки за умов отого несамовитого штучного освiтлення я не помiтив її
неозброєним оком.
"Оце пощастило! - зрадiв я. - Буде твердий грунт пiд ногами! Хай хоч на
курявних стежинах цiєї далекої планети залишаться мої слiди..."
Та, скажу я вам, менi пощастило ще бiльше, нiж я сподiвався, - планета
була густо заселена розумними iстотами. На жаль, нововiдкрита цивiлiзацiя,
на перший погляд, не являла нiчого цiкавого для космiчної iстотологiї. Не
було у мешканцiв планети трьох, а то й чотирьох очей замiсть двох, не носили
вони на макiвцi вусикiв-антен замiсть нормальних вух, не стрибали,
спираючись на пружний м'язистий хвiст, i не мали крил, хоча б у виглядi
малих атавiстичних вiдросткiв. Вони були подiбнi до моїх загублених у
зорянiй безоднi землякiв, як двi краплi дистильованого H2O. Копiї людей та й
годi! Не криюся, якби не суцiльно сяюче небо й чорне, холодне коло замiсть
сонця у зенiтi, я б тодi запiдозрив, що якимось незбагненним чином
повернувся на рiдну планету.
Та оця вражаюча подiбнiсть не завадила тубiльцям зустрiти мене з
небувалою урочистiстю. Ви б тiльки бачили, як мене зустрiчали! Нiде до того
я не чув таких палких вiтань, такого радiсного галасу, нiде не спостерiгав
такого непiдробного подиву i бурхливого, як море, захвату, на жоднiй планетi
не бачив стiльки захоплених очей i щирих, сповнених любовi та безмежної
симпатiї усмiшок, як на цiй... Сто Чорних Сонць на мою голову, коли я хоч на
пiвслова перебiльшую!
Однак ви й самi збагнете ситуацiю, коли я вам оце повiдомлю, що
тамтешнiй бiлий космос був не маревом, а найсправжнiсiнькою одвiчною
реальнiстю. Але докладно про це пiзнiше. Скажу тiльки, що за таких,
здавалося б, ненормальних природних умов аборигени планети, незалежно з
якого боку її вони мешкали, нiколи не бачили ночi, бо уся планета з усiх
бокiв була оточена безупинним вiковiчним денним освiтленням. А що з цього
випливає?
Ось що.
Тубiльцi й гадки не мали про iншi свiти. Адже, щоб побачити свiтло
далеких зiрок, потрiбна нiч, а нiч їм не снилася навiть у хворобливому
мороцi. Отож вони не були морально пiдготовленi до можливого вiзиту
iншопланетних братiв по розуму, як iншi цивiлiзацiї, котрi мають зоряне небо
над головою i очi, щоб на нього дивитися. А навiть для морально
пiдготовлених цивiлiзацiй прибуття iншомовних космiчних мандрiвникiв - подiя
величезної всесвiтньо-iсторичної ваги, яка стихiйно i водночас закономiрно
перетворюється на тривале всепланетне i всенародне свято. Тож якою мусить
бути радiсть iстот без хоч такої-сякої моральної пiдготовки?
Так, для них це було диво з див! Людина, така ж, як i вони, раптом
впала з неба! Якби тубiльцi були дикунами, вони неодмiнно вважали б мене за
Всевишнього i всеверхнього бога. Та, на щастя, нiякi забобони i релiгiї на
цiй казковiй планетi ще не народилися. З цього боку у них все ще було
попереду. Але аж нiяк не з моєї провини...
Одне слово, зустрiчали мене винятково, бо нiхто не сподiвався на прикре
непорозумiння, що вже чигало на всiх, а особливо на мене. Несподiванки на
нових планетах завше сиплються, як з рогу достатку.
Я в оточеннi академiкiв, зодягнутих в старовиннi мантiї, i сивобородих
професорiв з небувалими труднощами продирався крiзь розбурханий натовп,