"Юрiй Дмитрович Ячейкiн. Зорянi мандри капiтана Небрехи" - читать интересную книгу автора

невтомно вiдповiдав на невщухаючi вiтальнi вигуки, сам промовляв для
годиться поздоровнi слова, несхибно просуваючись до трибуни. Знаєте,
перебування на чужiй планетi неодмiнно починається з трибуни, з врочистих,
iсторичної ваги промов, з багатотисячного мiтингу на честь першого контакту.
Не знаю, вiд кого це пiшло, а такий вже заведено серед високорозвинених
цивiлiзацiй загальновсесвiтнiй порядок, що зайвий раз свiдчить про спiльнi
закономiрностi у розвитку iнтелектуального поступу.
Ледь ми дiсталися до трибуни, як неозорий натовп почав скандувати:
- Iнтерв'ю! Iнтерв'ю! Iнтерв'ю! Промовцiв на мило!
Отож опинився я перед шеренгою мiкрофонiв, i розпочалося оте знамените
iнтерв'ю, яке транслювалося по всiй планетi i через яке я вперше у своєму
життi потрапив до психiатричної лiкарнi. Але хто ж на моєму мiсцi мiг би оцю
халепу передбачити? Кому спало б на думку, що правдива розповiдь про успiхи
земної науки i технiки будуть сприйнятi як безвiдповiдальнi теревенi
несумнiвного божевiльного?
Вiд таких несподiванок й справдi можна з'їхати з глузду.
- Вельмишановний капiтане Небрехо, - солодко заспiвав найславетнiший
мiсцевий газетяр, весь - з голови до п'ят - обвiшаний фотоапаратами, -
звiсно, ми ще не можемо робити остаточних висновкiв, бо наше iсторичне
знайомство поки що надто поверхове, але, судячи з ваших побiжних теоретичних
зауважень, манери мислення i технiчного спорядження, нашi цивiлiзацiї
перебувають на одному рiвнi суспiльного поступу. Чи, може, я помиляюся?
- Гадаю, що ваша гiпотеза непомильна, - вiдповiв я. - Мiж iншим, я теж,
i зважте - цiлком самостiйно, дiйшов до тотожних висновкiв.
- Приємно чути! - приязно осмiхнувся газетяр, а натовп вибухнув
гучними, довго не стихаючими оплесками. - Якi ж, якщо це не державний
секрет, перспективи розвитку вашої науки i технiки?
Це була вiдповiдальна мить. Адже я в кiлькох словах мусив змалювати
велич людської думки. Я з гордiстю за досягнення моїх землякiв розповiв про
штучний харч у таблетках, про енергетичнi греблi на рiчках, про кобальтовi
гармати як лiкувальне знаряддя, розповiв, що наука сягнула такого
велетенського рiвня, що людинi вже несила опанувати її в усiх розмаїтостях,
i тому на допомогу їй прийшли електронно-обчислювальнi машини i
спецiалiзованi роботи, що люди написали мiльярди томiв художньої i наукової
лiтератури, хоч кожна окрема людина нездатна за своє життя прочитати бiльше
як десять тисяч томiв. А коли я почав оповiдати про нечуванi успiхи
кiбернетики i суцiльної автоматизацiї, газетяр здивовано запитав:
- А навiщо вам усе це?
- Як це навiщо? - у свою чергу запитав я. До того ж спостерiг, що
багатотисячний натовп якось насторожено застиг.
- Навiщо ви ускладнюєте собi життя? - уточнив своє запитання газетяр.
- Хiба ж задоволення усiх духовних i матерiальних потреб - це
ускладнення життя? - украй вразився я. - Наша мета - духовно вiльна,
гармонiйно розвинута людина!
- Про яку ж духовну свободу може йти мова, коли людина у своєму
повсякденному життi в усьому залежить вiд промислово-технiчного
потенцiалу? - вже зовсiм кисло запитав iнтерв'юер, а в його очах з'явилися
полохливi вогники. - Хiба ж можливий гармонiйний розвиток за умов
примiтивної вузької спецiалiзацiї?
Я не годен був хоч щось второпати. Над величезним майданом, вщерть