"Юрiй Дмитрович Ячейкiн. Зорянi мандри капiтана Небрехи" - читать интересную книгу автора

фантазiї.
Професор передихнув од захвату, а тодi вигукнув:
- Ваш генiальний винахiд, капiтане, початкує нову промислово-технiчну
революцiю на планетi! Ви - один з найбiльших мислителiв, якi будь-коли
ощасливлювали наше людство!
Я незворушно вислухав цi дифiрамби i нiчим не зашкодив Професоровi,
коли вiн з переможними зойками "Видужав! Видужав! Видужав!" кинувся до
телефону...
Наступного дня я звiтував зi своїм карколомним (з погляду тамтешнього
поступу) проектом перед вченою радою. Знову мiй голос, посилений
ретрансляторами, лунав над планетою. Уся люднiсть слухала мене, затамувавши
подих. Мене, новообраного Головного Теоретика Вченої Ради! Кожне моє слово
було на вагу золота. Пароплави! Паротяги! Паровi млини, паровi майстернi i
фабрики! Я до того розпалився, що широкими мазками окреслив й подальшi
свiтлi обрiї. Я не пошкодував фарб, щоб змалювати далекий прийдешнiй день,
коли щасливi нащадки замешкають у печерах навiть без парового опалення (його
замiнять гарячi природнi джерела i гейзери), позбудуться будь-якої
залежностi вiд технiки, гомонiтимуть бiля затишного багаття, оповiдаючи про
свої мисливськi та рибальськi подвиги...
Нiхто менi не перечив. Усi слухали мов зачарованi. Тiльки мiй
попередник по посадi Головного Теоретика незграбно намагався спаплюжити мої
iдеї.
- Наш достойний вчений колега, - пiдступно почав вiн, - не врахував у
своєму вельми смiливому проектi одну, так би мовити, дрiбничку, яка, на
жаль, перекреслює весь проект.
- Це ж яку, коли не секрет? - запитав я.
- А отаку! - зловтiшне процiдив цей вчений цап. - Маю на увазi рiчки,
хiмiчно очищенi внаслiдок реалiзацiї парового проекту. Автор його сам
недвозначно запевнив, що в рiчках можна буде навiть купатися. А що це
означає практично? Практично це означає, що в газетах побiльшає некрологiв.
Маю на увазi утопленикiв.
Ач, капосний заздрiсник!
- А дiти? - раптом трагiчним голосом заверещав вiн. - Як утримати дiтей
од водної спокуси? Вони ж усi перетопляться, i наша цивiлiзацiя безславно
загине! Я серйозно побоююся, що доповiдача передчасно випустили з його
несамовитим i погибельним проектом! Я все сказав, - вже зовсiм могильним
тоном закiнчив вiн свiй виступ серед цвинтарної тишi.
О небо! Невже знову до психiатричної в'язницi?
Та я видряпувався й не з таких тарапат...
- А коли це, - загримiв у мiкрофони я, - розумнi iстоти задкували перед
труднощами? Хiба ж важко буде скласти i видрукувати методологiчнi посiбники
"Як навчитися плавати" i "Перша допомога потопаючому"? - Грiм оплескiв був
красномовною вiдповiддю на мої сповненi оптимiзму i глибокої вiри у людський
розум слова. - А якщо ж i захлинеться двiйко псевдовчених ретроградiв i
консерваторiв, - єхидно докинув я, - прогресивна думка вiд цього нiчого не
втратить...
Авжеж, пiсля такої рiшучої вiдсiчi я лишився на волi. Однак вирушити у
зворотну путь ще довго не мав змоги. Куди б я не подався, мене завжди
оточував натовп з численних заступникiв, секретарiв, помiчникiв, референтiв,
консультантiв i стенографiстiв. Певно, мали мене весь час на оцi, бо