"Юрiй Дмитрович Ячейкiн. Зорянi мандри капiтана Небрехи" - читать интересную книгу автора

побоювалися, раптом я знову звихнуся, нароблю дурниць i скомпрометую високу
репутацiю вченої ради.
Ех, якби тут iснували ночi! Вночi куди вигiднiше лаштуватися до втечi,
нiж удень...
Але згiдно з теорiєю вiрогiдностi, рано чи пiзно повинен був скластися
такий збiг обставин, що я мав лишитися сам один. Я день у день терпляче
чекав отої вiрогiдної нагоди. I прийшов мiй день.
Я пробирався до ракети, мов злодiй, бо якби хтось побачив мої пiдозрiлi
маневри, неодмiнно вирiшив би, що стався тяжкий рецидив. I мене знову б
сповили у гамiвну сорочку. Та все минулося щасливо...
- Ось вам, молодий чоловiче, й уся iсторiя, - мовив капiтан Небреха. -
Буду щиро радий, коли задовольнив вашу юначу допитливiсть.

IX

Я мовчки збирався з думками. Розповiдь капiтана Небрехи, як i завше,
була вражаючою, приголомшливою i несподiваною. Щоб як слiд усвiдомити її,
конче потрiбен певний час. Та в моїй головi вовтузилася невиразна пiдозра,
що оповiдь мiжзоряного вовка мiстить в собi якусь червоточину. Щось в нiй
було не до ладу, суперечило самiй iдеї, щось невловиме, як свiтло.
Свiтло!
Ось вона - невiдповiднiсть!
Адже якщо мiнусовi галактики концентрують навколо себе i консервують у
своїх мiнусових зiрках променеву енергiю, то хiба ж їх можливо побачити? Ми
бачимо лише тi зiрки, якi випромiнюють енергiю, а не вбирають її. Капiтан
Небреха сам казав про це. Якби було iнакше, зiрки називалися б не "свiтила",
а "чорнила". Ну, а швидкiсть свiтла лишається незмiнною у всiх формулах, з
плюсами вони чи з мiнусами. Як же опинився на "чорнотах" капiтан Небреха? Це
запитання набуде ще бiльшої загадковостi, варто згадати хрестоматiйний
випадок з капiтаном Козиром, котрий намагався дослiдити зiрку, що стискалася
разом зi своїми протуберанцями iз швидкiстю свiтла. Хоч капiтан Козир
розiгнав свою "гантелю" до майже свiтлової швидкостi, вiн за рiк цих
унiкальних перегонiв не наблизився до поверхнi зiрки i на мiлiметр. Навпаки,
через рiзницю, хоч i мiзерну, у швидкостi вiн вiддалився од зiрки на кiлька
метрiв!
- Капiтане, - нарештi наважився запитати я, - а як ви опинилися там,
коли свiтло...
Та капiтан зупинив мене одним рiшучим помахом руки.
- А я мав надiю, що ви й самi здогадаєтеся... Звичайно, першим бути
куди важче, нiж останнiм. Не знаєш, яка небезпека на тебе чекає. А чи хтось
наважувався досi обiгнати свiтло? Нi, бо теоретично давно було доведено, що
ракета такого смiливця зникне без слiду. Миттєвий спалах i край... Але чому?
Та щоб вiдповiсти на це запитання, необхiдно було б заризикувати i перетнути
свiтловий бар'єр! Тодi менi й вiдкрилися нiким до того не баченi галактичнi
системи з чорними зiрками...
Я приголомшено позирав н" зоряного вiдчайдуху, а капiтан неквапом вiв
далi обраним курсом:
- А хiба ранiш не було героїв, що важили власним життям в iм'я нових
знань, в iм'я науки? Хiба не було вчених, якi уражали себе епiдемiчними
мiкробами i вiрусами, щоб експериментальне навчитися звитяжити над ними?