"Юрiй Дмитрович Ячейкiн. Важке життя i небезпечнi пригоди (укр)" - читать интересную книгу автора

каналiзацiйний люк, саме на якому й зупинився був Павлусь. А коли вiн тупнув
ногою, кришка стала сторчака - i хлопець провалився в утворену дiру пiд
землю.
Ну, хто ж пiсля цього повiрить, що це було якесь чаклунство? Можливо,
хтось iнший i повiрив би, а тiльки не Павлусь. Х-ха, та на його мiсцi кожен
би провалився! Яке ж це чаклунство? Х-ха i ще, ха-ха!
Прикро тiльки, що, коли Павлусь видерся з каналiзацiйної шахти нагору,
зловредний Васько радiсно заволав:
- Так тобi i треба, брехло!
От халепа. Це ж завтра вся школа знатиме про цю ганебну для Павлуся
пригоду. Сором!
А може, тут все-таки не обiйшлося без чаклунства? Чому вiн зупинився
саме на каналiзацiйнiй кришцi, а не на крок од неї, як Васько та Оленка?
Чому вiн, нiби заворожений, не глянув собi пiд ноги?
Так, що не кажiть, а було над чим помiзкувати. А коли й справдi... Це ж
слова нiкому не можна буде мовити! Нi, це дiло ще потребує перевiрки - так
воно чи не так. От тiльки клястися слiд бiльш обачливо. Треба придумати таку
клятву, яка б нiзащо не здiйснилася. Ну, зачекайте, буде ще нагода.
I що ви думаєте?
Нагода не забарилася!
Сталося це у недiлю. Васько, Оленка та Павлусь пiшли в кiно подивитися
вiдчайдушнi i небезпечнi пригоди невловимих. Обидвi серiї зараз. Узяли
квитки, а грошей лишилося ще й на морозиво. От вони стали в затiнку пiд
деревами i ласували собi найдорожчим, "Ленiнградським", по 28 копiйок за
штуку.
Але якби Павлусь наперед знав, що з ним того дня трапиться, вiн би
нiзащо не пiшов у кiно, а цiлiсiнький день просидiв би перед телевiзором.
Таж хiба наперед щось знаєш?
Зрозумiло, винним у всьому був Васько з його осоружною звичкою
хвалитися. Вiн взагалi усе в життi робить лише для того, щоб було чим
похвалитися. Вранцi (щоранку!) вiн робить гiмнастику, щоб бути сильнiшим i
спритнiшим вiд усiх. Вчиться на "вiдмiнно" (зубрило нещасний!), щоб бути
розумнiшим i мудрiшим вiд усiх. I навiть кожного дня (двiчi на день!)
миється, щоб бути чистiшим i охайнiшим вiд усiх. Просто-таки ненормальна
людина!
Через цього закоренiлого хвалька Павлусь одного разу мало не втопився.
Це трапилося тодi, коли Васько нахабно похвалявся, що може стрибнути у
довжину найдалi вiд усiх у класi. Звiсно, нiхто йому не повiрив на слово, то
й почали стрибати. I Васько таки спромiгся стрибнути далi вiд усiх. Та ще й
похвалився:
- Iнакше й бути не могло, бо я багато тренуюся, а ви нi.
Стерпiти це було несила.
- Х-ха! - сказав тодi Павлусь. - Тренуватися - це не штука, це кожен
умiє. Якби ти стрибнув найдалi без тренувань, ото було б диво! От я, коли
захочу, можу просидiти пiд водою найдовше вiд усiх без рiзних там тренувань.
- А я ще довше! - сказав цей язикатий стрибунець.
Павлусь негайно обурився.
- Ану, пiшли! - рiшуче запропонував вiн.
- Ану, пiшли! - не менш рiшуче погодився Васько.
I пiшли! Та ще запросили свiдкiв, щоб усi бачили, як Павлусь своєю