"Юрiй Дмитрович Ячейкiн. Важке життя i небезпечнi пригоди (укр)" - читать интересную книгу авторанезаперечною перемогою осоромить цього знахабнiлого базiку.
На березi Днiпра роздяглися, взяли у руки по каменюцi, щоб не винесло тiло передчасно на поверхню, i за командою головного арбiтра змагань одночасно (секунда в секунду) шубовснули сторчака у воду. Тiльки виляски пiшли, i кола побiгли. А пiд водою, на днi рiчковому, Павлусь i Васько, тримаючись за свої кам'янi грузила, вирячилися один на одного, аби вчасно побачити, хто перший не витримає, а тодi спокiйно виринути на поверхню законним i гордим звитяжцем. Та ще недбало докинути: - Я б iще просидiв, але вiн скаламутив воду... Давно вiдомо, що пiд водою дихати нема чим. Людина - не риба. Цю iстину Павлусь надто швидко усвiдомив. Навiть занадто швидко, бо Васько ще не виявляв i найменшого бажання спливати до такого чудового повiтря. От же ж капосний i впертий! У Павлуся почало аж роздирати горлянку i груди, а в очах попливли кольоровi плями. Нараз вiн невiдомо як сьорбнув носом води i закашлявся. У водi! В головi у нього замакiтрилося, очi полiзли на лоба, аж кольоровi плями потьмарилися. Хотiв було на поверхню рвонути, а руки як зацiпило. Холодний жах огорнув його, хоч Павлусь нiколи потiм про це й словом не прохопився. Так само, як i Васько. Хтозна, чим би завершилися цi небезпечнi змагання, якби хлопцiв не помiтив один невiдомий рибалка ще тодi, коли вони з каменюками кинулися у воду. Вiн одразу ж почав до них веслувати, а коли прибув на мiсце, негайно ж викорчував довгим веслом з днiпрового дна обох скоцюрблених "спортсменiв". Тiльки-но вони вiддихалися, як рибалка скрушно мовив: - Ех, шкода, що вашi батьки про це не дiзнаються. Ой, жаль... Нiхто ж вас, йолопiв, навiть не вiдшмагає! що в цiлковитiй безнадiї вiн спересердя вцiлив по два лунких ляпаси i Павлусевi, i Васьковi (обом по два, аби жодного не принизити неувагою). Це справило таке величезне враження, що аж свiдки на чолi з головним арбiтром панiчно повтiкали. А рибалка ще довго i у непiдробнiй тузi бiдкався та жалiбно квилив: - Вельми шкодую, що ви не мої сини. Ой, жаль... Тиждень, а то й два не змогли б на стiлець сiсти! У мене б знайшовся на вас добрячий пасок! Ти диви, яке горе... А сумувати вiн таки мав пiдстави, бо паска у нього на штанях не було, а тiльки вузенькi пiдтяжки. Отак i закiнчилися пiдводнi змагання - внiчию: обом дiсталося однаково. Цього разу також в усьому винен був Васько. Хто ж, як не вiн, почав хвалитися червневими мандрами, на якi пiд час своєї вiдпустки взяли його батьки? - А мандри були - во! Спочатку на Бориспiльському аеродромi вони сiли на повiтряний лайнер Ту-134, який iшов рейсом Київ - Тбiлiсi, i полетiли вище вiд найвищих хмар. А про гори - i мови нема, бо висота польоту сягала аж 12 000 метрiв над рiвнем моря. А тодi пересiли на туристський автобус i поїхали на Чорноморське узбережжя Вiйськово-Сухумською дорогою. З одного боку - височезнi гори. Як подивишся угору, аж наморочиться у головi. З другого боку - глибочезнi урвища, де гуркотливо пiняться гiрськi рiчки. Як глянеш униз, аж у животi холоне i ноги млiють. |
|
|