"Юрiй Дмитрович Ячейкiн. Важке життя i небезпечнi пригоди (укр)" - читать интересную книгу автора

незаперечною перемогою осоромить цього знахабнiлого базiку.
На березi Днiпра роздяглися, взяли у руки по каменюцi, щоб не винесло
тiло передчасно на поверхню, i за командою головного арбiтра змагань
одночасно (секунда в секунду) шубовснули сторчака у воду. Тiльки виляски
пiшли, i кола побiгли. А пiд водою, на днi рiчковому, Павлусь i Васько,
тримаючись за свої кам'янi грузила, вирячилися один на одного, аби вчасно
побачити, хто перший не витримає, а тодi спокiйно виринути на поверхню
законним i гордим звитяжцем. Та ще недбало докинути:
- Я б iще просидiв, але вiн скаламутив воду...
Давно вiдомо, що пiд водою дихати нема чим. Людина - не риба. Цю iстину
Павлусь надто швидко усвiдомив. Навiть занадто швидко, бо Васько ще не
виявляв i найменшого бажання спливати до такого чудового повiтря. От же ж
капосний i впертий! У Павлуся почало аж роздирати горлянку i груди, а в очах
попливли кольоровi плями. Нараз вiн невiдомо як сьорбнув носом води i
закашлявся. У водi! В головi у нього замакiтрилося, очi полiзли на лоба, аж
кольоровi плями потьмарилися. Хотiв було на поверхню рвонути, а руки як
зацiпило. Холодний жах огорнув його, хоч Павлусь нiколи потiм про це й
словом не прохопився. Так само, як i Васько.
Хтозна, чим би завершилися цi небезпечнi змагання, якби хлопцiв не
помiтив один невiдомий рибалка ще тодi, коли вони з каменюками кинулися у
воду. Вiн одразу ж почав до них веслувати, а коли прибув на мiсце, негайно ж
викорчував довгим веслом з днiпрового дна обох скоцюрблених "спортсменiв".
Тiльки-но вони вiддихалися, як рибалка скрушно мовив:
- Ех, шкода, що вашi батьки про це не дiзнаються. Ой, жаль... Нiхто ж
вас, йолопiв, навiть не вiдшмагає!
I вiд цих слiв вiн так щиро зажурився, до того йому зробилося прикро,
що в цiлковитiй безнадiї вiн спересердя вцiлив по два лунких ляпаси i
Павлусевi, i Васьковi (обом по два, аби жодного не принизити неувагою). Це
справило таке величезне враження, що аж свiдки на чолi з головним арбiтром
панiчно повтiкали.
А рибалка ще довго i у непiдробнiй тузi бiдкався та жалiбно квилив:
- Вельми шкодую, що ви не мої сини. Ой, жаль... Тиждень, а то й два не
змогли б на стiлець сiсти! У мене б знайшовся на вас добрячий пасок! Ти
диви, яке горе...
А сумувати вiн таки мав пiдстави, бо паска у нього на штанях не було, а
тiльки вузенькi пiдтяжки.
Отак i закiнчилися пiдводнi змагання - внiчию: обом дiсталося однаково.
Цього разу також в усьому винен був Васько. Хто ж, як не вiн, почав
хвалитися червневими мандрами, на якi пiд час своєї вiдпустки взяли його
батьки?
- А мандри були - во!
Спочатку на Бориспiльському аеродромi вони сiли на повiтряний лайнер
Ту-134, який iшов рейсом Київ - Тбiлiсi, i полетiли вище вiд найвищих хмар.
А про гори - i мови нема, бо висота польоту сягала аж 12 000 метрiв над
рiвнем моря.
А тодi пересiли на туристський автобус i поїхали на Чорноморське
узбережжя Вiйськово-Сухумською дорогою. З одного боку - височезнi гори. Як
подивишся угору, аж наморочиться у головi. З другого боку - глибочезнi
урвища, де гуркотливо пiняться гiрськi рiчки. Як глянеш униз, аж у животi
холоне i ноги млiють.