"Юрiй Дмитрович Ячейкiн. Важке життя i небезпечнi пригоди (укр)" - читать интересную книгу автора

А потiм, у Хостi, купалися в Чорному морi i ходили до тисо-самшитового
гаю, єдиного на земнiй кулi гаю, який зберiгся ще з прадавнiх доiсторичних
часiв, коли по землi ще сунули льодовики. Тодi, у сиву минувшину, в його
вогких таємничих сутiнках товклися бронтозаври, шугали хижi птеродактилi та
архiоптерикси, а от нинi гуляють туристи та екскурсанти, дивуються i
фотографуються на згадку.
А потiм крiзь хащi з рюкзаками за плечима пiднiмалися високо у гори, аж
до Навалiшенської печери, колишнього помешкання первiсних людей, що зависло
над неприступним урвищем. Як сказав тато, печера й досi уся пошкрябана
письменами дикунiв. Але що найдивнiше, Васько легко читав їх. А хто б не
прочитав, наприклад, таке: "Оля i Толя були тут".
А потiм поїхали по всенькому узбережжю аж до Сухумi, де цiлiсiнький
день присвятили вiдвiдинам єдиного у свiтi мавпячого звiринця. Мавпи
стрибали, дражнилися, шукали одна в одної блiх i гойдалися на хвостах. За
один день Васько побачив стiльки мавп, скiльки нiзащо не побачив би за все
своє життя!
А потiм пароплавом, у якому є все - кiно, їдальня, басейн, читальня, -
вони пливли по Чорному морю аж до Одеси. А з Одеси блакитним потягом -
експресом "Чорноморець" - повернулися у Київ. Подорожували усяким
транспортом - лiтаком, автобусом, пароплавом i поїздом! Ото була
мандрiвочка - не кожному щастить!
Ось про що розповiв Васько, стоячи у затiнку пiд каштанами. Безперечно,
усе це було надзвичайно цiкаво. Що не кажiть, а Васьковi можна було тiльки
позаздрити. Та Павлусевi було добре вiдомо, що заздрiсть - негарна риса в
характерi людини. До того ж було б чого заздрити! Теж менi - герой! Ха-ха!..
Якби його, Павлуся, батьки взяли з собою у вiдпустку, вiн би ще й не таке
розповiв!
А так що ж виходить? Виходить, що Васько герой, а Павлусь не герой, бо
їздив з хутiрськими хлопцями лише на екскурсiю до Херсона i йому навiть на
думку не спадало, що в когось мандри будуть цiкавiшi.
Ще б пак!
Хiба не цiкаво, що тими ж шляхами, якими їхав Павлусь автобусом, колись
посувалися нашi далекi i хоробрi предки - скiфи та сармати? А запорожцi?
Хiба ж не цiєю дорогою вони ходили мститися туркам i татарам? Хiба ж не
цiкаво, що перший камiнь херсонської фортецi заклав дядько матерi Олександра
Сергiйовича Пушкiна генерал-поручик Ганнiбал? Пiд час героїчних звитяг пiд
Кiнбурном тут, у стiнах Ганнiбалової фортецi, мiстилася штаб-квартира самого
непереможного Суворова! I де ж, як не в Херсонi, знаменитий адмiрал Ушаков,
теж нiким i нiколи не переможений, збудував перший в Росiї Чорноморський
флот?
Ого! Павлусь мiг би похвалитися, як фотографувався з хлопцями на руїнах
фортецi, з котрої колись грiзно дивилися аж шiстсот гармат! Як потiм вони
фотографувалися бiля пам'ятника Ушакову i поряд iз самим Суворовим. А хiба
їздив хтось з усього класу в Асканiю-Нову, де живуть на волi тварини з усiх
континентiв, окрiм Антарктиди? Тiльки пiнгвiнiв там бракує, бо в
асканiйських ставках немає айсбергiв... Та навiщо про все це розповiдати,
коли Васько тобi одразу вiдкаже:
- Х-ха! Знайшов чим хвалитися! Ми ж усе це по телику бачили!
Отак би й сказав, нiяких сумнiвiв тут не може бути. Принаймнi Павлусь
точнiсiнько отак затулив би йому пельку.