"Юрiй Дмитрович Ячейкiн. Важке життя i небезпечнi пригоди (укр)" - читать интересную книгу автора

I нiякого порятунку нема! Он сам професор В. О. Вiтрило-Жагельський
чорним по бiлому пише, що навiть ученим причини падiння Мiсяця невiдомi.
Стривай! Що вiн ще пише? "Однак ученi вважають, що з тих же невiдомих причин
i за сприятливих умов Мiсяць цiлком спроможний повернутися на свою стару,
обжиту орбiту..." Це ж виходить, що один Павлусь, один-єдиний серед всiх
учених, один-єдиний на цiлий свiт знає справжню причину наступної космiчної
катастрофи! Це ж виходить, що тiльки вiд нього одного залежить порятунок
усiх майбутнiх жертв майбутньої катастрофи!
Дiяти!
Негайно дiяти!
Дiяти, не втрачаючи анi хвилини!
Що сказав мудрий учень видатного джина
Абу-iбн-Гасана-iбн-Хасана-iбн-Касана-iбн-Хамiда? Х-ха, Павлусь його слiв не
забув.
- А щоб урятуватися, багато не треба: просто визнати перед усiма без
винятку друзями, яким ти наплiв побрехеньок, що все те - твої власнi
вигадки.
- Х-ха! Коли треба - зробимо! Ми ще подивимося, хто дiятиме швидше - чи
Мiсяць падатиме, чи Павлусь бiгатиме по друзях та знайомих... На старт!
Марш!..


Роздiл 10,
в якому оповiдається про подiї, цiлком i повнiстю
пов'язанi з неухильним падiнням Мiсяця на Землю

Лише тепер Павлусь пересвiдчився, що Мiсяць i справдi побiльшав.
Щонайменше - втричi. Це мало неабиякi наслiдки.
Примiром, Павлусь щодуху пробiг по дiагоналi всю Русанiвку i навiть не
захекався. Такого ранiше з ним нiколи не траплялося. Вiн, не чекаючи лiфта,
злетiв сходами аж на шiстнадцятий поверх i анiтрохи не втомився, хоч жодного
разу не зупинявся на вiдпочинок. Дивина та й годi! Спробуйте бiгцем
пiднятися на шiстнадцятий поверх i переконаєтесь, що це не так уже й легко.
Та, коли добре подумати, нiчого дивного тут нема. Було б дивно, якби
сталося навпаки. Все це дуже просто пояснити. Внаслiдок наближення Мiсяця до
Землi наблизилося й поле мiсячного тяжiння. Ясно, всi предмети на земнiй
кулi значно полегшали. Поменшала i Павлусева вага, але сили його, зрозумiло,
не поменшали. Ось чому вiн не захекався i не втомився. От коли сили тяжiння
Землi i Мiсяця зовсiм врiвноважаться, усi речi взагалi не матимуть ваги, бо
настане повна невагомiсть. Як не вiрите, поспитайте будь-кого з космонавтiв.
Хоч Германа Титова, хоч Павла Поповича.
Вiдтак Павлусь без будь-яких зусиль, швидше нiж лiфт, злетiв на
шiстнадцятий поверх висотного будинку i опинився перед шкiряними дверима,
оздобленими номером квартири i скромною бронзовою табличкою "Туркiв Ю. М.",
тобто табличкою з прiзвищем та iнiцiалами Оленчиного батька. Павлусь
натиснув гудзик дзвоника, i йому вiдчинила Оленчина мати.
- Добрий день, Варваро Маркiвно, - виховано привiтався хлопець, бо
Варвару Маркiвну ще у першому класi обрали до батькiвської ради.
- Добридень, Павлусю.
- Скажiть, будь ласка, Оленка вдома?