"Юрiй Дмитрович Ячейкiн. Важке життя i небезпечнi пригоди (укр)" - читать интересную книгу автора I нiякого порятунку нема! Он сам професор В. О. Вiтрило-Жагельський
чорним по бiлому пише, що навiть ученим причини падiння Мiсяця невiдомi. Стривай! Що вiн ще пише? "Однак ученi вважають, що з тих же невiдомих причин i за сприятливих умов Мiсяць цiлком спроможний повернутися на свою стару, обжиту орбiту..." Це ж виходить, що один Павлусь, один-єдиний серед всiх учених, один-єдиний на цiлий свiт знає справжню причину наступної космiчної катастрофи! Це ж виходить, що тiльки вiд нього одного залежить порятунок усiх майбутнiх жертв майбутньої катастрофи! Дiяти! Негайно дiяти! Дiяти, не втрачаючи анi хвилини! Що сказав мудрий учень видатного джина Абу-iбн-Гасана-iбн-Хасана-iбн-Касана-iбн-Хамiда? Х-ха, Павлусь його слiв не забув. - А щоб урятуватися, багато не треба: просто визнати перед усiма без винятку друзями, яким ти наплiв побрехеньок, що все те - твої власнi вигадки. - Х-ха! Коли треба - зробимо! Ми ще подивимося, хто дiятиме швидше - чи Мiсяць падатиме, чи Павлусь бiгатиме по друзях та знайомих... На старт! Марш!.. Роздiл 10, в якому оповiдається про подiї, цiлком i повнiстю пов'язанi з неухильним падiнням Мiсяця на Землю Лише тепер Павлусь пересвiдчився, що Мiсяць i справдi побiльшав. Щонайменше - втричi. Це мало неабиякi наслiдки. Примiром, Павлусь щодуху пробiг по дiагоналi всю Русанiвку i навiть не захекався. Такого ранiше з ним нiколи не траплялося. Вiн, не чекаючи лiфта, злетiв сходами аж на шiстнадцятий поверх i анiтрохи не втомився, хоч жодного разу не зупинявся на вiдпочинок. Дивина та й годi! Спробуйте бiгцем пiднятися на шiстнадцятий поверх i переконаєтесь, що це не так уже й легко. Та, коли добре подумати, нiчого дивного тут нема. Було б дивно, якби сталося навпаки. Все це дуже просто пояснити. Внаслiдок наближення Мiсяця до Землi наблизилося й поле мiсячного тяжiння. Ясно, всi предмети на земнiй кулi значно полегшали. Поменшала i Павлусева вага, але сили його, зрозумiло, не поменшали. Ось чому вiн не захекався i не втомився. От коли сили тяжiння Землi i Мiсяця зовсiм врiвноважаться, усi речi взагалi не матимуть ваги, бо настане повна невагомiсть. Як не вiрите, поспитайте будь-кого з космонавтiв. Хоч Германа Титова, хоч Павла Поповича. Вiдтак Павлусь без будь-яких зусиль, швидше нiж лiфт, злетiв на шiстнадцятий поверх висотного будинку i опинився перед шкiряними дверима, оздобленими номером квартири i скромною бронзовою табличкою "Туркiв Ю. М.", тобто табличкою з прiзвищем та iнiцiалами Оленчиного батька. Павлусь натиснув гудзик дзвоника, i йому вiдчинила Оленчина мати. - Добрий день, Варваро Маркiвно, - виховано привiтався хлопець, бо Варвару Маркiвну ще у першому класi обрали до батькiвської ради. - Добридень, Павлусю. - Скажiть, будь ласка, Оленка вдома? |
|
|