"Юрiй Дмитрович Ячейкiн. Важке життя i небезпечнi пригоди (укр)" - читать интересную книгу автора

- Вдома. Важкою атлетикою займається. Ти заходь...
- Дякую, Варваро Маркiвно.
Оленчина мати - це вам не якийсь незнайомий дiд. Вона ж не проминає
жодних батькiвських зборiв, куди акуратно ходить i мати Павлуся. Нiчого не
поробиш - хочеш не хочеш, а мусиш бути зразково-показово ввiчливим!
Оленка й справдi займалася важкою атлетикою. Вона стояла посеред
татового кабiнету i одною рукою вижимала пудову татову гирю. На гирi було
виразно викарбувано - "16 кг". Подумати тiльки! Що то значить - послаблення
земного тяжiння.
Зрозумiло, Оленка одразу похвалилася:
- Ти знаєш, Павлусю, оцю гирю я ранiше й обома руками пiдняти не могла.
А тепер правою рукою вижимаю одинадцять разiв пiдряд, а лiвою - вiсiм.
Павлусь поблажливо передрiк:
- Скоро вижиматимеш ще бiльше разiв.
- Ну, це ясно, - охоче погодилася Оленка, - бо я щодня тренуюся.
- Це що! Скоро ти вижиматимеш цiлий трактор, - пообiцяв Павлусь. -
Будь-якою рукою - хоч лiвою, хоч правою. - А потiм, нiби мiж iншим, недбало
докинув: - А хочеш, я тобi вiдкрию одну таємницю?
- Таємницю?! - зрадiла Оленка, бо всi хлопчаки i дiвчатка над усе в
свiтi полюбляють таємницi.
- Ще й яку! - вихваляв свою таємницю Павлусь. - Такого ти ще в життi не
чула i почуєш першою. Ото здивуєшся!
- Слово даю: я нiкому-нiкому! - заприсяглася Оленка.
- I правильно, - схвалив її рiшення вiн. - Це така таємниця, що тiльки
я мушу про неї розповiдати. От зараз скажу - у тебе очi на лоба полiзуть!
- Ну, то кажи!
Павлусь нахилився до Оленки i, як змовник, на саме вухо їй зашепотiв:
- Пам'ятаєш, як я розповiдав про зустрiч з хоробрими марсiянськими
космонавтами?
- Ще б пак!
- Так от: то були зовсiм не марсiяни!!!
- А хто?! - вибалушила на нього очi Оленка.
I Павлусь врочисто повiдомив:
- Нiхто! Хочеш вiр, хочеш нi, а нiкого не було. Я тодi все набрехав...
Новина справдi була приголомшлива. Це ж нечувано - почути вiд Павлу ся
визнання у власнiй брехнi! Такого ще нiколи не бувало. Оленка сторопiло
дивилася на нього, а коли оговталася, то тiльки й спромоглася промимрити:
- Яка ж це таємниця? Усi i так знають, що ти брехун...
- Хто брехун? - щиро обурився Павлусь. - Я брехун? Та я кажу тобi
чистiсiньку правду: нiхто не прилiтав! Я брехун... Ти ще спробуй пошукай
такого брехуна, як я! Що ти знаєш? Може, я правду сказав, щоб урятувати тебе
вiд неминучої i страшної загибелi!
- Якої ще загибелi? - зовсiм розгубилася Оленка.
- А отакої! - розбурхався Павлусь. - Як торохне по тобi Мiсяць, тодi
дiзнаєшся! Та не бiйся - я тебе врятую. Я його зiштовхнув з орбiти, я ж його
й назад поверну.
- Ти?!
- Я! - гордо випростався Павлусь.
- Тьху на тебе, - сказала Оленка. - Аби ти знав, як менi набридли твої
дикi брехнi...