"Юрiй Дмитрович Ячейкiн. Важке життя i небезпечнi пригоди (укр)" - читать интересную книгу автора - Вдома. Важкою атлетикою займається. Ти заходь...
- Дякую, Варваро Маркiвно. Оленчина мати - це вам не якийсь незнайомий дiд. Вона ж не проминає жодних батькiвських зборiв, куди акуратно ходить i мати Павлуся. Нiчого не поробиш - хочеш не хочеш, а мусиш бути зразково-показово ввiчливим! Оленка й справдi займалася важкою атлетикою. Вона стояла посеред татового кабiнету i одною рукою вижимала пудову татову гирю. На гирi було виразно викарбувано - "16 кг". Подумати тiльки! Що то значить - послаблення земного тяжiння. Зрозумiло, Оленка одразу похвалилася: - Ти знаєш, Павлусю, оцю гирю я ранiше й обома руками пiдняти не могла. А тепер правою рукою вижимаю одинадцять разiв пiдряд, а лiвою - вiсiм. Павлусь поблажливо передрiк: - Скоро вижиматимеш ще бiльше разiв. - Ну, це ясно, - охоче погодилася Оленка, - бо я щодня тренуюся. - Це що! Скоро ти вижиматимеш цiлий трактор, - пообiцяв Павлусь. - Будь-якою рукою - хоч лiвою, хоч правою. - А потiм, нiби мiж iншим, недбало докинув: - А хочеш, я тобi вiдкрию одну таємницю? - Таємницю?! - зрадiла Оленка, бо всi хлопчаки i дiвчатка над усе в свiтi полюбляють таємницi. - Ще й яку! - вихваляв свою таємницю Павлусь. - Такого ти ще в життi не чула i почуєш першою. Ото здивуєшся! - Слово даю: я нiкому-нiкому! - заприсяглася Оленка. - I правильно, - схвалив її рiшення вiн. - Це така таємниця, що тiльки я мушу про неї розповiдати. От зараз скажу - у тебе очi на лоба полiзуть! Павлусь нахилився до Оленки i, як змовник, на саме вухо їй зашепотiв: - Пам'ятаєш, як я розповiдав про зустрiч з хоробрими марсiянськими космонавтами? - Ще б пак! - Так от: то були зовсiм не марсiяни!!! - А хто?! - вибалушила на нього очi Оленка. I Павлусь врочисто повiдомив: - Нiхто! Хочеш вiр, хочеш нi, а нiкого не було. Я тодi все набрехав... Новина справдi була приголомшлива. Це ж нечувано - почути вiд Павлу ся визнання у власнiй брехнi! Такого ще нiколи не бувало. Оленка сторопiло дивилася на нього, а коли оговталася, то тiльки й спромоглася промимрити: - Яка ж це таємниця? Усi i так знають, що ти брехун... - Хто брехун? - щиро обурився Павлусь. - Я брехун? Та я кажу тобi чистiсiньку правду: нiхто не прилiтав! Я брехун... Ти ще спробуй пошукай такого брехуна, як я! Що ти знаєш? Може, я правду сказав, щоб урятувати тебе вiд неминучої i страшної загибелi! - Якої ще загибелi? - зовсiм розгубилася Оленка. - А отакої! - розбурхався Павлусь. - Як торохне по тобi Мiсяць, тодi дiзнаєшся! Та не бiйся - я тебе врятую. Я його зiштовхнув з орбiти, я ж його й назад поверну. - Ти?! - Я! - гордо випростався Павлусь. - Тьху на тебе, - сказала Оленка. - Аби ти знав, як менi набридли твої дикi брехнi... |
|
|