"Юрiй Дмитрович Ячейкiн. Важке життя i небезпечнi пригоди (укр)" - читать интересную книгу авторадумку не спало б робити вертолiт з вентиляторiв. Так? Так. А чому поменшало
тяжiння? Бо Мiсяць наблизився до Землi. Так? Так. А хто зiштовхнув Мiсяць з орбiти? - Ну, хто? Хто? - роздратовано напосiв авiааматор. - Я! - велично вирiк Павлусь. Як i слiд було чекати, пiсля цих слiв Васько аж закляк i не скоро повернувся до тями. Вiн тiльки стояв поряд зi своїм "В-I" i ошелешено клiпав очима. А коли отямився, то насилу прохрипiв : - Брехло ти нещасний, ось ти хто! Ви чули? Само собою, Павлусь обурився. Отак у життi трапляється. Iдеш до нього, як до друга, щоб врятувати вiд наглої передчасної загибелi, а вiн тобi меле, немов з гарячки, брехлом називає... Рятувати його чи не рятувати? Звiсно, пiсля таких образливих слiв цього не варто було робити! Хай гине, коли йому так хочеться! Так йому i треба! Зрештою, хто через нього мало не втопився? Але з другого боку, якщо цього хвалька, а нинi ще й конструктора "В-I" з колиски не врятувати, у космiчнiй катастрофi загине безлiч безневинних. Людство нiколи не подарує Павлусевi цих нi в чому не повинних жертв. Навiть посмертно йому нiхто не вибачить цього нечуваного злочину. Але щоб Павлусь через одного цього хвалька вiдповiдав перед усiм людством за цiлу космiчну катастрофу? Та нiколи в життi! Дзуськи! Не бути цьому! Нiзащо! - Слухай, ти, - грiзно набурмосився вiн, - я правду тобi кажу. Ти пам'ятаєш, як я розповiдав про марсiян? - Будь певен! - пробурчав у вiдповiдь Васько. усiм казав: "Щоб на мене Мiсяць упав, коли я брешу". Мiсяць i почав валитися з орбiти на мене... Васько з пiдозрою глянув на нього. - Ти що, зовсiм здурiв? З глузду з'їхав? - тривожно запитав вiн. - Збожеволiв, так? - i лагiдно порадив: - Тобi, Павлику, лiкуватися вiд брехнi треба... - Та я правду кажу! - у вiдчаї заволав Павлусь. - Саму правду i нiчого iншого, окрiм правди! - Вiн нервував, бо йому самому власнi слова видавалися безтямними. - Це мене старий чаклун так зачарував! Васько з виряченими очима позадкував вiд нього i насторожено зупинився за спинкою вертольота "В-I". - Тепер Мiсяць тiльки тодi повернеться на орбiту, - волав Павлусь, - коли я перед усiма, кому брехав, визнаю свою брехню. - I в цiлковитому розпачi вiн сказав таке, чого зовсiм не збирався казати: - Допоможи менi, Васько! Може, ти пригадаєш, кому я ще наплiв про марсiян? Бо я не дуже пам'ятаю... Вiн з надiєю дивився на друга. У Васька ж чудова пам'ять, бо вiн вiдмiнник! I що ви думаєте? Васько на хвильку замислився, а потiм, на диво точно, точнiше за будь-яку, хай навiть найдосконалiшу, електронно-лiчильну машину, понуро вiдповiв: - Всiм... |
|
|