"Юрiй Дмитрович Ячейкiн. Важке життя i небезпечнi пригоди (укр)" - читать интересную книгу автора

думку не спало б робити вертолiт з вентиляторiв. Так? Так. А чому поменшало
тяжiння? Бо Мiсяць наблизився до Землi. Так? Так. А хто зiштовхнув Мiсяць з
орбiти?
- Ну, хто? Хто? - роздратовано напосiв авiааматор.
- Я! - велично вирiк Павлусь.
Як i слiд було чекати, пiсля цих слiв Васько аж закляк i не скоро
повернувся до тями. Вiн тiльки стояв поряд зi своїм "В-I" i ошелешено клiпав
очима. А коли отямився, то насилу прохрипiв :
- Брехло ти нещасний, ось ти хто!
Ви чули? Само собою, Павлусь обурився. Отак у життi трапляється. Iдеш
до нього, як до друга, щоб врятувати вiд наглої передчасної загибелi, а вiн
тобi меле, немов з гарячки, брехлом називає...
Рятувати його чи не рятувати?
Звiсно, пiсля таких образливих слiв цього не варто було робити! Хай
гине, коли йому так хочеться! Так йому i треба! Зрештою, хто через нього
мало не втопився? Але з другого боку, якщо цього хвалька, а нинi ще й
конструктора "В-I" з колиски не врятувати, у космiчнiй катастрофi загине
безлiч безневинних. Людство нiколи не подарує Павлусевi цих нi в чому не
повинних жертв. Навiть посмертно йому нiхто не вибачить цього нечуваного
злочину. Але щоб Павлусь через одного цього хвалька вiдповiдав перед усiм
людством за цiлу космiчну катастрофу? Та нiколи в життi! Дзуськи! Не бути
цьому! Нiзащо!
- Слухай, ти, - грiзно набурмосився вiн, - я правду тобi кажу. Ти
пам'ятаєш, як я розповiдав про марсiян?
- Будь певен! - пробурчав у вiдповiдь Васько.
- Так от, нiяких марсiян не було! Я все набрехав. А щоб менi повiрили,
усiм казав: "Щоб на мене Мiсяць упав, коли я брешу". Мiсяць i почав валитися
з орбiти на мене...
Васько з пiдозрою глянув на нього.
- Ти що, зовсiм здурiв? З глузду з'їхав? - тривожно запитав вiн. -
Збожеволiв, так? - i лагiдно порадив: - Тобi, Павлику, лiкуватися вiд брехнi
треба...
- Та я правду кажу! - у вiдчаї заволав Павлусь. - Саму правду i нiчого
iншого, окрiм правди! - Вiн нервував, бо йому самому власнi слова видавалися
безтямними. - Це мене старий чаклун так зачарував!
Васько з виряченими очима позадкував вiд нього i насторожено зупинився
за спинкою вертольота "В-I".
- Тепер Мiсяць тiльки тодi повернеться на орбiту, - волав Павлусь, -
коли я перед усiма, кому брехав, визнаю свою брехню. - I в цiлковитому
розпачi вiн сказав таке, чого зовсiм не збирався казати: - Допоможи менi,
Васько! Може, ти пригадаєш, кому я ще наплiв про марсiян? Бо я не дуже
пам'ятаю...
Вiн з надiєю дивився на друга. У Васька ж чудова пам'ять, бо вiн
вiдмiнник!
I що ви думаєте?
Васько на хвильку замислився, а потiм, на диво точно, точнiше за
будь-яку, хай навiть найдосконалiшу, електронно-лiчильну машину, понуро
вiдповiв:
- Всiм...