"Юрiй Дмитрович Ячейкiн. Важке життя i небезпечнi пригоди (укр)" - читать интересную книгу автора

Роздiл 11,
в якому оповiдається про те, що було потiм

Всiм! Всiм! Всiм!
Всiм Павлусь брехав!
Васько сказав саму правду. Хоч i гiрку, але правду. У нього якось так
виходить, що вiн нiколи не бреше. Примудряється якось.
Ех, таки Васько мав рацiю! Ех, Павлусь таки брехун i до того ж
нещасний... Хiба ж усiх, кому Павлусь набрехав про марсiян, тепер пригадаєш?
Хiба ж вiн усiх запам'ятовував? До того ж хоч деяких i запам'ятав, але перед
ними нинi неможливо повинитися. Примiром, Сергiй Ковальчук поїхав з батьками
аж на Пiвнiчне коло, аж у мiсто полярних шахтарiв - Норильськ. А Павлусь i
йому встиг набрехати! Ну, як за таких несприятливих умов змагатися
навперегони з невблаганним Мiсяцем? А старий чаклун недвозначно застерiг, що
для порятунку слiд визнати свою брехню перед усiма, без жодного винятку.
Таки причавить Мiсяць Павлуся усiєю своєю велетенською масою! Нема
порятунку...
А дорогоцiнний час минав.
Земне тяжiння до того послабшало, що горобцi лiтали високо, мов орли.
Славнозвiсний ангорський кiт Досифей, вихованець Павлуся, ганяючись за
горобцями, легко вистрибував з самої землi аж на дахи сiмнадцятиповерхових
будинкiв. Оленка вже вижимала таку вагу, яку колись ледве долав сам чемпiон
чемпiонiв Леонiд Жаботинський. Васько кружляв над школою на своєму
саморобному вертольотi "В-I". А переможець багатьох Олiмпiйських iгор,
найкращий стрибун свiту, подолав недосяжну колись планку на висотi 39 метрiв
99 сантиметрiв 98 мiлiметрiв. У переможному iнтерв'ю видатний спортсмен
прямо сказав:
- На черзi - сорокаметровий рубiж!
Жах!
Вiд цiлковитої безпорадностi Павлусь мучився. Павлусь страждав. Павлусь
нарiкав на свою лиху долю. Добрехався, негiднику! I хтозна, чим би уся ця
iсторiя завершилася, якби одного разу на перервi (великiй) Васько не почав,
як звичайно, похвалятися:
- Одного разу я прочитав у газетi об'яву...
Але далi Павлусь уже не слухав. Його наче осяяло. Ось вiн - порятунок!
Павлусь напише в газету! Його лист надрукують, а газети читають всi! Отже,
вiн перед усiма, навiть перед незнайомими людьми, визнає, що вiн - брехун.
Стривай, стривай... Що ж це виходить?
Виходить, що Павлусь має власноручно ославити самого себе на цiлий свiт
безсоромним брехуном?
Ще цього йому бракувало! Нема дурних...
Але ж як все-таки бути?
Та коли Павлусь дiзнався, що його славнозвiсний ангорський кiт Досифей
уже не стрибає на сiмнадцятиповерховi будинки, а перестрибує їх, що Оленка
перевершила колишнi рекорди абсолютного чемпiона свiту Леонiда
Жаботинського, що Васько не лише лiтає на вертольотi "В-I", а ще й катає на
ньому своїх друзiв, що неодноразовий герой Олiмпiйських iгор подолав
сорокаметровий рубiж - усе це поклало край його ваганням.
Того ж iсторичного дня Павлусь героїчно сiв за письмовий стiл i мужньо