"Юрiй Яновський. Чотири шаблi (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Гей, казав ║си козак Бондаренко,
А що славонька буде:
Гей, будем брати, та поли драти,
Та плечi латати!

- Це ви, дiду, про нас, - не витерпiв Галат, i до Шахая_ долетiло
тремтiння його голосу, - бiсово┐ душi вiри!

- Ти, Марченко, з нами не по┐деш. Тобi я вiддаю десятьох оцих людей.
Хлопцi, слухайте Марченка. Обидва Шворнi, усi Виривайли, Петро Бубон,
Василишини й Макар - я залишаю вас Марченковi. Зi мною по┐дуть Остюк,
Галат та ота сотня охочих, що прийшли сюди на наш клич.
Шахай пройшовся по залу станцi┐ i трохи помовчав. Бiля нього було
тринадцятеро людей. Блимала на столi гасова лампа. На перонi гомонiли
партизани - ┐х перехвилював цей туманний ранок, що потроху розганяв темiнь
ночi.
- Ми зустрiнемо ешелон на Варварiвцi. Спробу║мо його обеззбро┐ти i
пустити далi без збро┐. Ми не встрянемо в жодний бiй. Нам треба тiльки
збро┐, i ми ┐┐ заберемо в тих офiцерiв, що ┐дуть з фронту додому. Зброя за
всяку цiну! -ось наше сьогоднiшн║ гасло. У кого в руках зброя, той i буде
диктувати подi┐.
- Понiма║ш, - сказав Остюк, - вони можуть ще перед Варварiвкою
повернути праворуч i по┐хати iншою колi║ю. А ми на Варварiвцi ┐х не
побачимо.
- Ця дорога ближча, Остюче, телеграма каже, що вони можуть по┐хати
тiльки через Варварiвку. Вони хочуть швидше дiстатись додому, щоб захищати
сво┐ ма║тки вiд революцi┐, i нащо ┐м ┐хати не по простiй дорозi?
Остюк згодився, а за ним закивали головами Марченко й Галат. Все
передбачив ┐хнiй друг!
- Та я подумав i про те, чого ти бо┐шся, Остюче: я не_ беру з собою
цi║┐ десятки на чолi з Марченком, хочу, щоб Марченко ┐х повiв до станцi┐
Полтавки i там пересидiв день, чекаючи ешелону. На той випадок, коли
ешелон не пiде на Варварiвку, а пiде на Полтавку, ми будемо певнi, що вiн
все рiвно вiд нас не втече. Ти вiзьмеш його, Марченко?
Останнiй - ще не зовсiм тверезий пiсля весiлля - заклiпав очима i
почухав волохатi груди. Молодший Виривайло осмiхнувся до Шахая i вдарив
долонею по плечах Марченка. Остюк клацнув острогами.
- Ти вiзьмеш його, Ничипоре Олександровичу? - повторив Шахай.
Дурний Митька Шворень поплював у руки i крикнув:
"Заметем!" Нарештi Марченко пропитим голосом вимовив:
- Даси менi фугасiв зривати рейки? Iз ними я й чорта вiзьму.
Шахай погодився i наказав Остюковi вiддати Марченковi те, що той
просив.
- А ми з чим по┐демо? - промовив Остюк. - У нас ┐х штук п'ять усього ║.
- У нас сила бiльша, ми без фугасiв i кулеметiв обiйдемось, а Марченко
мусить мати i пiдривнi засоби, й обидва нашi кулемети.
Цю фразу було сказано таким тоном, що нiхто не посмiв пiднести голосу,
щоб заперечити. В голосi Шахая бринiли ноти непохитно┐ волi i чувся
металевий тембр.
- Тiльки ви┐зди зараз же до Полтавки, - сказав Шахай, - туди рахують