"Юрiй Яновський. Чотири шаблi (Укр.)" - читать интересную книгу автора

- Може, ви дозволите нам так про┐хати? - виступив наперед солдат з
ластовинням на всьому тiлi. - Ми нiколи в життi вже не будемо воювати. Це
- зброя для полювання. Ми будемо з тридюймовок гатити качок налиманах.
Прошу вас, - упав на колiна солдат, - змилуйтесь над бiдними, нещасними!
Ми - сироти безрiднi, скривдженi!
Навкруги нас iз Макаром зiбрався натовп. Регiт поставав пiсля кожного
слова солдата, що поступово входив у роль i пускався в плач. Ми нiчого не
розумiли.
- Та братики ж ви мо┐ рiднесенькi┐ - голосив солдат з ластовинням. - Та
дайте ж хоч на свiт божий надивитися-наглядiтися! Прости, свiте, простiть,
добрi люди, що завинив, може, чим, простiть хоч перед смертю. I з'┐дять
мене хижi звiрi без збро┐, iз кiсточками пошамають!..
Я крикнув, щоб ця мавпа замовкла. Мiй голос наче налякав юрбу.
- Доки ти нас будеш дурити? - суворо запитав мене старший офiцер
ешелону, проштовхуючись наперед. - Просто дивно ста║, скiльки розплодилося
шахра┐в! На кожнiй тобi станцi┐ вони виходять до нас i пропонують здати
зброю! Чи ви тут показилися, чи не вiрите, що ми _прекрасно можемо вас
розстрiляти! Вiдповiдай, коли питаю!
Я попросив тишi i, догадавшися, що цей ешелон вже, певно, розстрiляв
мо┐х трьох друзiв - Шахая, Галата й Остюка, - заклав пальцi до рота й
свиснув. Я свиснув так гостро, що наче порiзав свистом губи. Свистiти я
вмiю, ось слухайте, слухачi, як я свисну. Фiу-у-вiть!!! На хвилину я
замовкну, бо зараз до камери загляне наглядач i подивиться, чи не
обвалилася стiна вiд такого звуку. Я радий, що ви поглухли. Це зараз мине.
Рiдко хто так зумi║ свиснути, братва. Наше во║нне життя без свисту не
обходиться, а ваше, бандити, i зовсiм сто┐ть. Бач, як буржуйчик тре вухо
рукою! Вiн, певно, згадав, як його клали на землю отаким посвистом.
Да, свиснув я два рази. Четверо Виривайлiв почуло мiй знак i стало
виконувати iнструкцiю. Застрочило два кулемети, двi гвинтовки. Кулi
засвистiли над ешелоном, як_ навiженi, i всi люди попадали на землю.
Виривайли перестали стрiляти. Настала тиша. I потiм заговорила моя
артилерiя. Ба-бах! - гавкнув одрiзай з бочки, i ававакнула луна по степу.
Б-бах! - вибухнув за пiвверстви вiд гармати фугас. Ба-бах! - друга. Б-бах!
- фугас. Канонада, як часи.
Я вже вам сказав, що був вечiр i туман. Ешелон ми забрали, як пташок.
Вони спробували кинутися на мене, та я ручкою нагана ударив полковника по
лобi. Я свиснув тричi, аж заколивався туман. Четверо Виривайлiв пiдхопили
мiй свист, i менi здалося, що засвистiло все навкруги. Ще раз вибухла
гармата i розiрвався фугас.
- Вилазь з вагонiв! - закричав я.
В туманi соталася велика сила людей. Ми поставили ┐х усiх у купу.
Виривайли направили на них кулемети. Небавом, причепивши кiлька порожнiх
вагонiв до паротяга, _ми напхали туди наших полонених i вiдправили далi з
мiсця полтавського бою. Я оголосив себе командиром партизансько┐ армi┐,
оглядаючи вагони збро┐ й набо┐в, гармати на площадках й iншi вiйськовi
сво┐ трофе┐.
- Хлопцi, зда║ться, наших трьох на Варварiвцi розшифровано? Проте вони,
мабуть, встигли зiпсувати так рейки, що ешелон не мiг полагодити i
повернув на нас. Правду я кажу?
Панько Виривайло розбив ящик з ручними гранатами, повiсив ┐х чотири