"Юрiй Яновський. Чотири шаблi (Укр.)" - читать интересную книгу автора

собi на пояс i вiдповiв:
- Я ┐м не заздрю. Там було так багато людей, що легко могла зчинитися
панiка. У Шахая хтось-таки пiшов до бога вiвцi пасти.
Так ми всi турбувалися за Шахая, Остюка й Галата, котрi згодом в
Успенiвцi прославили себе на увесь рiд. Крiзь туман вгорi прорвалося пасмо
мiсячного сяйва.
- Ось, - сказав я, - прийшла нарештi й одгадка: це мiсячне сяйво - iде
лiсом - не шелестить, iде водою - не плюскотить!

На станцi┐ стояло одинадцять панцерних потягiв Галата. На цiй вузловiй
станцi┐, куди потрапив Шахай через мiсяць пiсля Марченкового дiла на
Полтавцi, стояв неймовiрний, розхристаний, рiзномастий хаос. Всi колi┐
забито ешелонами, невiдомо, де ┐х набрав Марченко, звiдусiль луна║
гармошка, переплiтаються пiснi. В обнiмку ходять на рейках партизани i
горлають. Велетенський бедлам повстав над станцi║ю, в ньому дзвенiла кожна
голова. Партизани говорили голосно, нiби спiвбесiдники були глухi на
обидва вуха. Жива людська хвиля перекочувалась пiд теплушками, по перонi;
маневрували ешелони, манiпулюючи з вагонами; кукурiкали стрiлочники,
гавкав паровоз, шипiв, випускаючи пару. Це була нестримна анархiя звукiв,
руху, настро┐в.
Панцернi потяги Галата стояли осторонь, займаючи двi колi┐. Кожний
потяг мав паровоза, одного вагона й двi площадки на вугiлля, на яких
стояло по однiй гарматi.
Панцер був непевний - дощатий: подвiйнi стiнки, мiж якими насипано
пiску. Шахай пройшов повз цi потяги, шукаючи Марченка. Галата теж не було
бiля панцерникiв. Шахая непривiтно оглядали партизани - на ньому не висiло
збро┐, i вiн, очевидно, не був сво┐м. Чорнi прапорцi виглядали з декотрих
теплушок. Навiть на головному панцернику Галата, на паровозi, гордо чорнiв
прапор. Шахай злякався цього крила анархi┐. Вiн iшов колiями, пролазив пiд
теплушками, оглядав усе й примiчав. Жодного знайомого обличчя! Де подiлися
його партизани, де його жменя командирiв i землякiв?
- Чи║ це все вiйсько? - запитав вiн бiля однi║┐ теплушки.
- Це вiйсько отамана Шахая, - погордливо вiдповiв партизан.
- А який вiн iз себе - ваш отаман?
- Трохи вищий за вас, обличчя у вiспi i гаркавий.
- Де його можна знайти?
- По┐хав конем у поле за станцiю приймати новобранцiв.
- А Галат?
- Галат не вилазить iз свого вагона з братами Виривайлами, п'ють без
просипу i стрiляють у вiкна. А вам нащо його треба?
Шахай не вiдповiв партизану. Вiн пiшов далi. Це було номiнальне - його
вiйсько, i фактично - Марченкове. Траплялося багато п'яних людей, що
блукали, неохайно тримаючи набитi рушницi, необережно розмахуючи
гранатами, рубаючи дошки шаблями, замiсть сокир. Пiдперезавшися
кулеметними стрiчками, партизани виглядали дуже грiзно. Шахай машинально
пiдраховував кiлькiсть людей - судячи по ешелонах, ┐х мало бути тисяч
п'ять. Збро┐ хватало на всiх, гармати зеленiли де-не-де на площадках,
виглядали з теплушок конi - всього, як у доброго хазя┐на, вдосталь. Тiльки
не видко жодного порядку - метушлива отара замiсть вiйська.
Вештаючися серед партизанських юрб, Шахай побачив Остюка, що галопом