"Юрiй Яновський. Чотири шаблi (Укр.)" - читать интересную книгу автора

примчав до станцi┐ i по┐хав до сво║┐ кiнноти, яка стояла в теплушках бiля
семафора. Остюк був похмурий i немилосердно бив острогами коня.
Шапка-кубанка покривала йому голову - ранiш Остюк носив тiльки картуза.
Шахай не зупинив його: треба було знайти Марченка. За станцi║ю на полi
чорнiла юрба людей - Шахай попростував туди. Здалеку можна було упiзнати
Марченка, котрий крутився на конi перед новобранцями. Пiшi й кiннi - вони
часто кричали щось, вiдповiдаючи Марченковi. Бiля нього сидiли на конях
якiсь юнаки, що, можливо, чекали сво║┐ черги говорити. Осторонь стояв
оркестр. Шахай пiдiйшов у юрбi партизан.
- Хлопцi, - кричав Марченко, - нам не треба нiяко┐ влади! Ми самi собi
даватимемо раду. Я вiтаю вас у лавах мо║┐ чорно┐ армi┐. Слава!
- Слава батьковi Шахаю!. -вiдповiли новобранцi. Оркестр заграв
бравурного марша - вiн нагадав Шаха║вi оперу. Осiннiй день стояв, як
бадьорий запах. Затужавiла земля наче тремтiла, - це надходило осiнн║
дрижання. Звуки стелилися тонкою пеленою по землi, хвилювалися, пiзнiшi
поганяли попереднiх. Пiд оркестр новобранцi сунули стро║м до станцi┐, щоб
там розсмоктатися по теплушках. Шахай наблизився до Марченка i взяв рукою
за повiд його коня. Запах горiлки ударив у нiс Шаха║вi.
- Тобi чого? - запитав Марченко, не дивлячись i не пiзнаючи.
- Де твiй штаб, Марченко? -тихо одповiв Шахай i випустив повiд.
Марченко шарпнув коня, трохи не на┐хав на Шахая i не знав, що сказати.
Потiм вiн замахнувся нага║м, ударив коня i пустив скаженим галопом. Так
тiка║ звiр, зачувши пострiл.

Шахай не пiшов до штабу Марченка. Поведiнка останнього викликала
небезпеку. Коли вовк перекусить горлянку телятi, вiн не одiйде вiд тепло┐
кровi навiть з-пiд навислого над ним ножа. Марченко жадiбно пив теплу кров
влади. Шахай, вештаючись помiж партизанiв, непомiтно добрався до теплушок
з Остюковою кiннотою. Першого вiн зустрiв старого Макара, що стояв у
теплушцi i розмовляв з сiрим конем. Iншi конi теплушки простягали до
Макара морди, маючи надiю й собi поласувати тим вiвсом, що його тримав
Макар у шапцi. "Сучий син, - казав Макар, - ти, мабуть, i здохнеш без
хазя┐на. Михайло Остюк тебе жалу║, Галат з Виривайлами приходять тебе
поляскати по ши┐, Санька Шворень подарував сiдло, Петька Бубон зробив
обротьку тобi, як картинку, я тебе вичiсую, собаку, i носю тобi вiвса,
тiльки Марченко Ничипiр Олександрович за тебе не зна║ i не бачив у вiчi.
Остюк тебе береже для хазя┐на, розумi║ш, Сiрий? Стерво ти гладке!"
- Добридень, дядьку, - привiтався Шахай. Макар здивувався тiльки на
мить. Потiм вiдповiв на привiтання. Шахай вилiз до теплушки i
поздоровкався. Макар одв'язав повiд Сiрого, взяв його полою шинелi i
передав у полу Шаха║вi, котрий iзгадав одразу ярмарковi прикмети, вiдчув
легке хвилювання вiд такого подарунка. Кiнь обнюхав нового хазя┐на i
простяг губи, як до свого.
- Гарний кiнь, - сказав Шахай, - а пiдiть покличте менi тихенько сюди
Остюка. Тiльки щоб тихо.
Макар зiскочив на землю, i Шахай чекав ще кiлька хвилин, стоячи бiля
свого коня, котрого вiн до цього разу не бачив ще у вiчi. Остюк прийшов iз
Санькою Шворнем. Цьому Шахай потиснув руку, а з Остюком поцiлувався. Дво║
друзiв подивилися у вiчi одне одному i, переконавшися чогось, - з
полегшенням посмiхнулися.