"Юрiй Яновський. Чотири шаблi (Укр.)" - читать интересную книгу автора

згадали, що у Галата ║ кращий вагон, i повернули до нього.
- Ми зараз подивимось мапу, - сказав Шахай, увiходячи до вагона.
Попо┐ли i випили, полежали на канапах вагона, порахували чорнi прапори,
що ┐х поприносили з усiх ешелонiв, i заспiвали пiснi, яка прийшла тодi на
память комусь iз партизанiв.
Ой нас, братцi, п'ять! Будем пить, гулять!
Коло мене товаришi все вiрнi сидять.
Найгучнiше виводив Панько Виривайло. Вiн проспiвав останн║ слово.
Годилося другий рядок заспiвати двiчi. Шахай пiднiс чарку i повторив
другого рядка сам - серед тишi i настороженостi. Марченко голосно
засмiявся до Остюка, нiби тамуючи щось iнше.

Коливаються шаленi слова Марчечка. Вiн удавано взяв пiд свою руку
анархiстiв i дивував навiть ┐х сво║ю парадоксальнiстю, ┐дальня
салон-вагона повна людей. Крiм чотирьох анархiстiв, крiм Шахая, Остюка,
Марченка, Галата та чотирьох Виривайлiв, сидiли ще i палили цигарки
командири всiх полкiв.
Говорив Марченко.
- Треба нам зробити свою чорну республiку. Вибрати центр, а до нього
увесь час будуть прилучатися новi кра┐ни. Щоб у кожного в хатi був кулемет
i по гвинтовцi на душу. Усi мiста зруйнувати, спалити, i мешканцiв
пороздавати селянам за наймитiв. Ми матимемо свiй хлiб i ┐жу, цукор i
полотно, а патронiв ми вимiня║мо у тих, що матимуть патрони i не матимуть
чого кусати.
- Прошу слова, - командир 1-го Новоспаського кiнного полку, - прошу
слова i двох загибiв.
Марченко глянув на Шахая, що сидiв проти нього - поруч iз чотирма
анархiстами. Шахай дивився просто перед себе на пiдлогу, нiби розглядаючи
Марченковi чоботи. Анархiсти переможно оглядали присутнiх партизан i
щохвилини зачiсували пальцями назад довгi чуби. Шахай раптом устав i
пересiв на iнше мiсце - з другого флангу анархiчно┐ групи, просто перед
вiкном. Його плечi й голова викреслювались на чорному склi, за вiкном було
темно i чорно.
Командир кiнного полку зробив загиби з усiм знанням i вправнiстю
старого руського солдата, слова з його горлянки набули загрозливого тону.
- Хотiв би я бачити тих дурнiв, що, маючи патрони, мiнятимуть ┐х нам на
хлiб, не спробують патронами поговорити з нами! Вони просто однiмуть усе,
що ми випрацю║мо, i покладуть на нас ярма i на....уть на нашу дурну
республiку.
Комполку подумав i повторив ще раз сво┐х два загиби.
- Хлопцi, - ворухнувся Галат, - чи не пора вже кiнчати? Нудьга мене
бере, як обценьками за серце, хлопцi.
- Не пора, - прошепотiв Остюк так, що на нього глянули всi присутнi, -
хай тобi зацiпить, Галате!
Устав Iван Виривайло i зiтхнув на всi неймовiрнi легенi.
- Менi больно, -сказав Iван, -що мене вважають за дурня. Я працював на
шахтах, i Шахай працював на шахтах, i Остюк переходив рiзнi мiста i кра┐ни
на пiвнiчному фронтi i потрапив до нiмецького брану *[1] i втiк знову
через фронт до нас. Треба, щоб уся земля була як велике мiсто i на
чорноземлi гули тисячi машин, як панцерники[2] на полi атаки. Чи можемо