"Юрiй Яновський. Чотири шаблi (Укр.)" - читать интересную книгу автора

заранi гидував дивитися на його вибитий мозок.
- Говори, Марченко, - сказав вiн, - говори до краю, бо назавжди нам
треба мати карту, i диспозицiю, i прапор, i мету, говори.
- Куди ви ведете Шахая? - анархiсти знали, що "Марченко" говорить до
них. - Невже ви думали, що Марченко не з'явиться вчасно i не розкри║ йому
очей на вашi махiнацi┐?
Тi, котрi знали, що говорить сам Шахай, засмiялися одне до одного.
Панько Виривайло - "Швець заслужив, а коваля повiсили", -сказав неголосно.
- Заткни його, Шахай, - анархiст удав, що йому не страшно, - а то я сам
його кiнчу!
- Ми ще й не починали, - обiзвався Остюк журливо i вистрелив у стелю
вагона.
Електрика раптом погасла. Страшне око темряви полонило вагон. Панiчний
страх охопив усiх. Нечутно було навiть дихання. Все мовчало, бо нiхто не
хотiв притягати до себе мушки нагана. Секунди йшли i складалися в хвилини.
Навкруги вагона був стукiт, брязкiт, спiви полкiв i сотень. Чекати далi
ставало неможливо. Секунди вилуплювалися з темряви, обростали нею, як
волохатi, круглi опуки, гойдалися в повiтрi, торкалися до облич людей у
вагонi. Хвилини наростали, як чорнi гори, волохатi, задушливi, що ховають
кожний звук. Вiд того мiсця, де сидiв поруч iз анархiстами Шахай, рипнув
стiлець. Легенький вiтрець пройшов по вагонi - його вiдчули всi. За цим
виразно клацнув курок револьвера i, раз повз раз, револьвер став стрiляти,
щоразу освiтлюючи мiнливим вогнем вибухiв силует Марченка. З останнiм
пострiлом - останнiм в барабанi - засвiтилася електрична лампа, i всi
побачили, що лежать вони на пiдлозi, притисши голови до не┐, Марченко
сто┐ть i трима║ револьвера, з револьвера ще йде смердючий дим, мiсце Шахая
порожн║, побите кулями, кулями побито вiкно, на котрому перед цим
викреслювалася голова Шахая, а сам Шахай сто┐ть позаду Марченка i,
посмiхаючись, каже:
- Ти мене, Ничипоре Олександровичу, трохи не вбив.
Анархiсти - он, лiворуч!
Тривогу просурмив Iван Виривайло. Серед темно┐ ночi розтеклися звуки в
чорну безвiсть. Набравши повiтря в легенi, Iван видихнув його все крiзь
мiдянi вуста покiрливо┐ сурми. "По-спi-шай, по-спi-шай! До бор-нi
по-спi-шай!" - виводив Виривайло, що нiкому з сурмачiв не мiг поступитися
цi║ю честю - скликати партизанську армiю перед очi Шахая, розбудити армiю
глупо┐ ночi i почати органiзацiю дисциплiнованих полкiв та бригад для
близько┐ Успенiвсько┐ операцi┐.
Нiч лежала i курилася. Навкруги блимали лiхтарi, стукотiли пiдковами
конi, перегукувалися полки. Iван Виривайло ще раз проспiвав у сурму. Пiшi
й кiннi сотнi вилаштувалися в полi. Команди з Галатових панцерникiв стали
на лiвому фланзi. За ними завмерла дисциплiнована кiннота Остюка. Далi
стала невеличка група гарматникiв. Пiшi полки отаборилися зовсiм на
правому фланзi, вони ворушилися в темрявi, як великi кущi трави або купи
гомiнко┐ чорно┐ гробачнi, вони дзижчали, як джмелi, клацали затворами i
перебiгали з одного полка до другого. Командири полкiв стояли попереду,
бiля них свiтилися лiхтарi. Почав мжичити дощ, подував холодний, осiннiй
вiтер, дрiбнi краплi сiялися й сiялися, утворюючи над лiхтарями рожевi й
блакитнi нiмби.
Шахай зупинився бiля галатiвцiв. Позад його йшли, як маршали, -