"Юрiй Яновський. Чотири шаблi (Укр.)" - читать интересную книгу автора

вiдбити кухню". Вони й тут подумають, що ми захищатимемо кухню, а ми тим
часом здамося на ноги наших коней, на широчiнь безкра┐х степiв. Вони нас
визволять, Марченко, - нашi конi, нашi степи, нашi клинки i революцiйна
честь.
Марченко, продовжуючи тему про фортецю, одповiв похмуро:
- Ти хочеш сам перемогти ворога, а я щоб дивився тiльки i ковтав слину?
Осмiхнувшися, Шахай зробився подiбний до вовка, що ось-ось клацне
зубами.
- Ти ще ковтатимеш i сво┐ зуби, - сказав вiн, - коли тобi француз за┐де
в рота. З яких це пiр яйця почали вчити курку? Сором тобi, Ничипоре
Олександровичу, командире Успенiвсько┐ фортецi! Тiльки б тво┐ руки
вправлялися тримати клинка, тримати партизанiв i тримати переможний наш
стяг! Ми сто┐мо перед дверима iсторi┐, ми заходимо до будинку цi║┐ курви,
як рiвнi, ми заходимо, як Наполеон i його маршали, як косоокий, кривий хан
Тiмур, що розмахував мечем на цiлу Азiю й квропу, як Леонiд пiд
Фермопiлами, що загинув iз сво┐ми трьома сотнями, захищаючи стежку до
Спарти. "Перехожий, скажи, що тут Марченко, Шахай, Остюк i Галат лягли,
честь краю боронячи!" - на кам'янiй плитi напише нащадок на мiсцi бою пiд
Успенiвкою. Коли ми переможемо - нас потiм прославлять i додадуть нам ще
чужо┐ слави i пiднесуть нас на щитах угору для всiх прийдешнiх поколiнь.
Коли нас переможуть - нiчого нам чекати нi тепер, нi потiм - вiд нас i
нашу славу вiдберуть, розтопчуть нашу чесноту й смiливiсть, заплюють нашу
мету i нашi очi. Можна або перемогти, або вмерти. Мертвих, може, не
здiйметься рука ганьбити. Горе переможеним! Переможця ж судить тiльки вiн
сам!
Шахай ще раз осмiхнувся при кiнцi цього свого мотивування про змiцнення
Успенiвки i надання ┐й сили фортецi. Марченко загорiвся з останнiх слiв
Шахая. Вони невiдомим i чудесним чином збуджували нелюдську гордiсть i
силу клинка в руцi Марченка.
- Шахай, -сказав вiн, i це були нiби найщирiшi слова за все його життя,
- коли ми переможемо цих тридцять тисяч, i Успенiвський бiй залуна║ по
всьому свiтi, я вiддаю тобi свою голову i свiй клинок i ляжу пiд копито
твого коня.
Шахай промовчав трохи, не дивлячись на Марченка, i потiм нахилився над
мапою, над Успенiвкою та ┐┐ околицями.
- Дивися, як ми хороше змiцнимо фортецю. Об не┐ розiб'║ голову кожна
армiя. Треба тiльки заманити ┐┐ на зручнi для нас мiсця. Галат,
прорвавшися крiзь фронт, вiдтягне на себе сили, а на решту ми нападемо,
вийшовши за Успенiвку. Ми панiчно втечемо з фронту до Успенiвки, полки й
дивiзiони тiкатимуть, як опале листя, котитимуться перед французьким
вiтром. Ми заманимо ┐х на рiку, в болото i воду, ми вiддамо на поталу
сотню-другу наших партизанiв - i тодi пустимо в дiло гармати, кулемети,
резерви пiхоти i резерви нестримних Остюкових шабель. Ми розтрощимо
розкидану, схвильовану, спантеличену ворожу силу, заберемо танки i
гармати, пiдемо крiзь фронт на допомогу Галатовi - руйнувати i топити
десантнi кораблi.
- Я пiшов, - раптом втрутився Галат, устаючи з мiсця, - сьогоднiшнiй
день переламав усе мо║ життя. У мене крутиться в головi i не хвата║ чим
дихати. Менi страшно, Шахай, що ти вибрав мене. Виконаю я твого наказа чи
злякаюся i пiду в панiку, загубивши даром панцерникiв, людей i славу?