"Юрiй Яновський. Чотири шаблi (Укр.)" - читать интересную книгу автора

заплiтати коневi гриву.
- Мучить мене Галат, - тихо почав Панько, i його голос перервався, нiби
вiтер, - ти подивися на нього, батьку, який вiн страшний. Дай нам когось
iншого, бо в Галата тремтять губи.
- Ти дума║ш, вiн боягуз?
- Ми дума║мо, що вiн хоробрiший за нас усiх. Та в нього тремтять губи.
Ти не уявля║ш собi, батьку, як хвилюються бiйцi з його губiв! Дай нам
Остюка на нашу смерть, холодно з Галатом умирати.
- Забудь усе, що ти менi сказав. Ти подивишся, як Галат скаже слово
перед походом. Коли вiн хвилюватиметься, я по┐ду з вами сам.
Панько мовчав, заплiтаючи гриву Сiрого. - Iди вже до панцерникiв, скоро
вечiр, i вам треба вирушати, - сказав Шахай i нокнув на коня. Вiн по┐хав
по фортах i траншеях, додивляючись до всього хазяйським оком. Скрiзь
кипiла робота. Сонце лежало зовсiм на обрi┐, нiби воно лагодилося котитися
землею, як велике червоне колесо. Дмухав по землi осiннiй вiтер, дмухав
просто в сонце, i врештi зiпхнув сонце за обрiй. Довго горiли хмари вгорi,
доки сонце котилося десь за землею i падало нижче й нижче. Хмари поставали
рожевими, як пальцi. На небi вiдбувалося театральне видовище, день
померкнув, крiзь потемнiлi хмари пролилася (i лл║ться!) осiння холодна
блакить, зiрки ледве помiтним миготiнням з'являлися на небi, нiби
наближалися до землi ┐хнi вiчнi вогники.
Шахай пiд'┐хав до панцерникiв, що готувалися до прориву. Один за одним
вилаштувалися панцерники. Паровози шиплять i чахкають. Люди метушаться
перед вагонами, забiгають досередини i знов вибiгають. Бiйцi з
розформованих п'яти панцерникiв стоять осторонь. Вони заздрять i водночас
радiють, що не ┐м випала на долю перша можливiсть умерти. Вони вiтають
Шахая, коли цей зупиня║ коня бiля Галатового вагона. Галат виходить на
площадку разом з Марченком. З першого панцерника приходить командир його -
Петро Виривайло iз сво┐ми бiйцями, з другого - приходить брат його - Iван,
з четвертого - брат ┐хнiй Панько, з п'ятого i шостого бiйцi приходять
самi, ┐хнi командири вийшли разом з Галатом iз його панцерника.
- Чи всi понадягали чистi сорочки? - пита║ Шахай, i всi здригаються.

Дожовуючи останнi слова сво║┐ промови, Галат повiв панцерники в нiчний
бiй. Передовий, на котрому було написано крейдою: "Прощай, мама!" - ним
командував Петро Виривайло, - передовий наскочив перший на ворога i славно
загинув, полетiвши в повiтря разом з гарматами, кiньми та бiльшою частиною
людей на чолi з командиром. Решта людей прилучилася до другого панцерника.
Ворог знайшовся несподiвано близько бiля Успенiвки. Галат розпочав страшну
канонаду з усiх сво┐х десятка гармат, виважив коней, амунiцiю, набо┐; по
черзi поскочував на землю гармати, вилаштувався i пiшов у наступ на
полустанок, бiля котрого щойно загинув бiдолашний Петро. Там усе було
розтрощено набоями, штабнi папери розкиданi скрiзь по землi, i французи
окопалися поблизу - розгубленi i наляканi Петром Виривайлом. Першi лави
армi┐ були позаду Галата, ┐х вiн проскочив бiля само┐ Успенiвки, на
полустанковi починався близький тил. Поле бою зменшилось, коли навпроти
повного мiсяця, збоку од Галата, устали на ноги, щоб iти в атаку, блакитнi
французи - ┐х Галат нiзащо б не помiтив ранiш. Та переходити на iнший бiк
залiзничного насипу було запiзно. Залишенi позаду панцерники почали по
черзi летiти в повiтря. Заднiй панцерник раптом рушив назад i помчав