"Юрiй Яновський. Чотири шаблi (Укр.)" - читать интересную книгу автора

шукати загибелi пiд откосом. Галат наскочив на полустанок, як коршун.
Кожна хвилина була дорога, поки не зiмкнулося ще навкруги нього кiльце.
Полустанок швидко запалав, як смолоскип, затьмаривши зорi, а партизани,
страшно поклявшися помститися за товаришiв, рушили на блакитну стiну
ворога. В переднiх лавах билося дво║ Виривайлiв - Iван та Панько. Позаду
на двоколцi з набоями лежала голова ┐хнього брата Петра - посмалена
порохом i попечена вогнем вибуху, ┐┐ поклав туди Панько, пiсля смертi коня
знiмаючи сiдло, до котрого приторочено було й голову Петра. Брати билися,
як божевiльнi. Та й уся купка виглядала й дiяла так, нiби всi вони
погубили розум i шукали лише солодко┐ раптово┐ смертi серед нiчних пахощiв
степу. Лiзти в пельку до ворога цiлою купою, йти, не дивлячись, скiльки
друзiв пада║ поруч, летiти, як метелик на вогонь, - це могли лише
партизани. Бiльш здивованi, нiж наляканi, французи мусили дати дорогу
таким безумцям. Галат вискочив iз пастки, вивiвши з собою вiсiм гармат,
десяток кулеметiв i сот зо двi людей. Вiн легко зiтхнув, правуючи просто в
степ. Партизани розсипались на всi боки i вiдступали з жорстоким бо║м.
Скоро загiн Галата зник за ближчим горбом. Надалi про нього доходили до
Шахая лише чутки протягом усього першого шаленого дня Успенiвсько┐
операцi┐.
План Шахая, коли Галат одразу ж бiля Успенiвки напоровся на ворога,
наполовину провалився: ворога не треба було заманювати - вiн лiз на форти
сам. Нiчна атака французько┐ пiхоти вийшла достойною та блискучою.
Поiнформованi про Успенiвку, французи кинули туди сво┐ переможнi полки,
найкращi десантнi одиницi. Вiсiм танкiв iшло перед пiхотними лавами.
Долина виповнилася блакитними силуетами, що здавалися Шахаю й Марченковi
нiчними перелесниками, нiчними туманами рiчки. Шахай послав 5-й залiзний
полк на чолi з Семеном Виривайлом - ударити ворога в лоб i заманити на
болота i грузькi луки. Семен виконав завдання. Мiсяць освiтлював рiвними
променями долину, повiтря вiд такого свiтла зробилося густим i мiнливим,
набо┐ розривалися в повiтрi не так блiдо, як удень, не так вогненно, як
темно┐ ночi, пороховий дим повiяв звiдусiль, долинув до Шахая й Марченка,
що стояли разом на горбi, маючи в себе пiд ногами все поле бою.
Шахай чекав, дивлячись на циферблат годинника, доки почне сво║ дiло
Санька Шворень. Танки сунулися по долинi, стрiляючи з кулеметiв. Лава
пiхоти перебiгала, падала, пригиналася, йшла вперед на Успенiвку.
Успенiвка мовчала. Марченко став кернуватися. Та Санька знав сво║ дiло -
його гармати раптом почали скажену стрiлянину. Набо┐ одразу потрапили на
пристрiлянi мiсця, на блакитнi лави ворога. Урагановий вогонь гармат
збудив до бою гвинтiвки й кулемети. Пiсля недовго┐, але убiйчо┐
стрiлянини, партизани вискочили з шанцiв в атаку. В останню хвилину до них
примчав Марченко i повiв полки сам. За годину французи одходили, Марченко
зупинив свою пiхоту,гдав мiсце Остюковi, що вискочив з околиць Успенiвки.
Остюк захопив два танки, котрi не могли вилiзти з болота, вирiзав до ноги
екiпаж .танкiв i повернувся до Марченка й Шахая зi шматком французького
прапора, запнувшися ним, як хусткою.
- Перший вареник у зубах не в'язне, - осмiхнувся Остюк, - пiти хiба та
порозбивати ┐хнi штаби?

Шахай, на котрого дивився Остюк, нiчого не одповiв. Вiн замислено
оглядав долину, по якiй вiдходили французи. Стрiлянина потроху рiдшала i