"Юрiй Яновський. Чотири шаблi (Укр.)" - читать интересную книгу автора

банда селян з багатьма гарматами й кулеметами наближа║ться з степiв до
Успенiвки. Веде ┐┐ той божевiльний, що пустив на вiтер шiсть панцерникiв i
спалив полустанок. Вiн мобiлiзував усi села, цей диявол.
Палець капiтана показав на мапi участок, звiдки чулася одчайдушна
стрiлянина, на котру вже вiдповiдали французькi гармати i бомбомети i
котра все розросталася й голоснiшала.
- Вони не дурнi, - сказав грек, - вони здорово зруйнують наш тил. До
цих ми при┐хали миритися, а тi, що прийшли зi степу, не знають про мир i
лiзуть битися. _I, звичайно, ┐х буде розтрощено.
- Тiльки б цi в Успенiвцi не зрозумiли подовше, в чiм справа, i
дотримали б миру, доки там розiб'ють того мужика, - процiдив зi злiстю
полковник.
- Надiя мала, - почулося вiд капiтана, котрий увесь час прислухався до
стрiлянини, -слухайте, вже трiщить лiвий фланг. З правого - теж чути
поодинокi пострiли.
Стiйте, тут у них ма║ бути кiннота - рiвнина, бачте, гарна. I рубатися
вони вмiють.
- Дивiться, - майже закричав грек, заглядаючи у вiкно, - он ┐┐ видко,
прокляту кiнноту! Вона пересува║ться поза горбами, як великий полоз, вона
чека║, щоб останньо┐ хвилини добити й розiгнати знеможену пiхоту
Капiтан нахилився над столом. Професiйна звичка до сво║┐ справи
примусила його забути, хто саме б'║ться. Капiтан бачив абстрактнi
вiйськовi одиницi, що в руках досвiдчених майстрiв вiйни рухалися по полю.
Союзний табiр здався йому островом серед штормових хвиль. Успенiвка
розпочала гарматну пiдготовку. У долинi рокотали вже й кулемети. Олiвець
капiтана обкреслив повне коло навкруги союзного табору. Парламентерiв
охопив жах. Партизани вмiло пiдготувалися й ставали до останньо┐ гри. Поки
що гупали гармати. З флангу i з тилу ревли на союзникiв ┐хнi сталевi
горлянки. На лiвому фланзi прича┐лася пiхота, розташувавшися до атаки.
Правий фланг охороняв Остюк - перший кiннотник. На його долю випав
останнiй удар, i Остюк мав надiю виконати його в кiнному ладу. День iшов
до кiнця. За годину сонце вже висiло над самим обрi║м. Ущухли гармати,
настала шалена тиша перед атакою. Парламентери нiби бачили, як перебiгають
поодинокi стрiльцi i займають сво┐ мiсця. З тилу давно вже напосiдають
божевiльнi селяни, що не розумiють жаху смертi i солодкостi життя. Вони
лягають купами перед цiвками кулеметiв. З фронту - вийшов у долину
успенiвський гарнiзон. З лiвого флангу почина║ атаку пiхота. к лише один
вихiд для союзного вiйська, але й там чекають на нього клинки Остюка.
Сонце заходить серед тисяч смертей. Останнi подихи тисяч людей холонуть,
вийшовши на осiнн║ холодне небо. Парламентери бачать у вiкно, як з
останнiми променями сонця йде до бою кiннота. Це безум, бо половина ┐┐
загине, не дiйшовши до ворога. Полковник i два капiтани вiдчувають страх з
тако┐ самопожертви, з такого щедрого офiрування. Нiби й краю нема║
людським iстотам, що так вiддано мчать до бою. Надворi темнiша║.
Парламентери сидять iще зо три години, дослухаючись до кожного звуку.
Потроху потуха║ бiй. Десь iде мовчазна розправа. На кiнець четверто┐
години чекання до парламентерiв зайшов Шахай. Вiн так i зайшов з
револьвером у руцi, як тримав його увесь час, керуючи бо║м. Iз зусиллям
розiгнув вiн пальцi i поклав на стiл порожнього револьвера.
- Вибачте, що довелося трохи почекати, - ми саме пiдписували деякi