"Юрiй Яновський. Чотири шаблi (Укр.)" - читать интересную книгу автора

пункти попередньо┐ угоди, - сказав Шахай так, нiби у нього зовсiм пропав
голос.
- Якi результати бою? - запитав полковник, i грек повторив цi слова
руською мовою Шаха║вi.
- Полонених ми не брали, бо не вмi║мо ┐х стерегти, а так: хто лiг, хто
побiг, хто потягом по┐хав.
- Ви порушили закон бiлого прапора, - закричав капiтан, i грек став,
хвилюючись, перекладати, - ми ще повернемось i вогнем пройдемо по вашiй
кра┐нi. Ви ще пожалку║те, що затримали парламентерiв, а самi зробили
ганебне дiло.
- Ми готовi вас вислухати, - одповiв шепотом Шахай, - кажiть, що ви
хочете нам запропонувати.
Голос Шахая був хрипкий i натомлений, але почувалося, що говорить
переможець. Якi вимоги можна ставити до переможця, коли кожен м'яз його
кричить -"горе переможеним"? Все те, з чим парламентери при┐хали, далеко
одкинув останнiй бiй.
- Ми просимо, - вимовив полковник, - ми просимо вiдпустити нас до
сво┐х. I коли ви виграли бiй, - дати нам можливiсть вiдiйти до моря, сiсти
на пароплави i вiдплисти додому. Двох тижнiв нам досить.
- Я не дам вам i години, - усмiхнувся Шахай, - завтра вранцi ми будемо
бiля моря i заберемо все, що не буде на кораблях до того часу Вас трьох я
вiдпущу трохи згодом, коли можна буде вжити заходiв до вашо┐ охорони, доки
ви до┐дете до сво┐х. Ви матимете зараз можливiсть побачити мо┐х маршалiв.
Я дав наказа не переслiдувати вашу армiю, i командири мо┐ швидко будуть
тут.
До вагона зайшов Марченко в розiдранiй матроськiй сорочцi. Очi його
горiли, як у вовка, червонi повiки набрякли. Вiн нiс у руках прекрасну
французьку офiцерську куртку. Не соромлячись присутнiх, Марченко скинув
сорочку i надяг куртку, що ледве зi йшлася на широких його грудях.
- Це зайшов маршал Бернадот, - сказав Шахай, - вiн поки що не князь
Понтекорво i не кронпринц Швецi┐, але вiн ма║ всi данi для цього. Вiн -
син новоспаського корчмаря, як Мюрат. Рано пiшов до флоту, переплив два
океани й кiлька морiв. Надто любить жiнок i славу. Для цього живе i хоче
бути першим. Сьогоднi вiн командував Успенiвкою i сам водив в атаку полки.
Ви могли вiдчути, як вiн бився. Це його шабля била вас з фронту.
Марченко дрiмав, знесилений бо║м. Вiн не слухав Шахая, у грудях його
клекотiв сон.
- Це ось заходить маршал Остюк, - сказав Шахай, коли в дверях з'явилась
постать Остюка з перев'язаною лiвою рукою. Марченко розплющив очi i
подивився на Остюка. Кiннотник дзенькнув острогами i привiтався з
офiцерами. Вiн ледве рухав ногами - його вимучило сiдло.
- Хазя┐не, - Остюк сiв поруч Марченка, - попоруба-ла моя шабля лiвий
фланг. Коли б не твiй наказ, - ми б гнали ┐х аж до моря. Скiльки коней
наловили ми в темрявi, а вiслюкiв розiгнали геть по степу!
- Остюк- син селянина i вже сiм рокiв не скида║ вiйськово┐ одежi. Це
його кiннота на лiвому фланзi сiяла панiку. Шабля у нього - маленька
кубаночка, чорнява спiвуха. Плачено за не┐ табунами коней i сотнями голiв.
I ще нiколи вона не пощербилася.
- Зараз зайде маршал Галат, - продовжував Шахай пiсля паузи, - раджу
вам поглянути на цього юнака. Вiн пробився з панцерниками крiзь ваш фронт,