"Юрiй Яновський. Чотири шаблi (Укр.)" - читать интересную книгу автора

i це вiн налетiв з тилу - нестримний та безжальний. Пригадайте генерала
вашо┐ революцi┐ Лазаря Гош, що помер 29 лiт вiку. Вiн дорiвнювався лише
Наполеону вiйськовим генi║м. Це - Галат - син робiтника, сам робiтник, що
при┐хав у Новоспаське до сво║┐ тiтки i залишився у нас жити i пiсля
революцi┐.
Дверi широко розчинилися, щоб пропустити Галата. Вiн сповiстив Шахая,
що Виривайли хотять йому щось сказати i просять вийти надвiр.
- Хай зайдуть сюди.
- Вони несуть голову свого брата Петра i рубають усiх полонених, котрi
трапляються ┐м по дорозi.
Шахай зблiд, як блiднуть пiд час гнiву. Марченко устав з мiсця i вийшов
з вагона.
- Хай зайдуть сюди, - повторив Шахай. Галат нехотя пiшов до дверей i
гукнув на когось у темряву. Зайшло тро║ Виривайлiв. Семен нiс чорну голову
Петра. Похмура велич братньо┐ жалоби затрусила увесь вагон. Французи
зiщулилися, коли Семен поклав голову на стiл i почав плакати перед Шаха║м,
б'ючи себе в груди. Мертва голова Петра нiби спала. Вiчна усмiшка лежала
на устах ┐┐.
- Братику наш рiдний, - стогнав Семен, - та чим тебе поминати,
згадувати? Чи кров'ю, чи пiснею, чи високою могилою? Дивися, брате-соколе,
ось сидять тво┐ ворiженьки, - глянь на них, братику, упийся ┐хнiми
благаннями, бо я ┐х зараз рiзатиму...
Шахай пiдiйшов до Семена i поклав йому руку на плече.
- Скiльки ви людей уже втратили, хлопцi?
Од дверей вийшов вперед Панько, несучи оберемок шабель.
- Не сиди, небоже, то й бог допоможе, - сказав Панько i поклав шаблi на
стiл поруч мертво┐ голови. - Чуже горе - за ласощi, а сво║ - за хрiн.
Свiчки по┐ли, а самi очима свiтимо.
- Це все французькi полки, - пояснив Iван, - кожна шабля - полковник.
Погуляли _ми сьогоднi, батьку. Дозволь тепер братовi честь i зробити i
достойно поховати.
- Несiть його, хлопцi, на гору. Там буде яма для всiх наших братiв. I
зверху покладемо голову Петра. I насиплемо високу могилу.
Виривайли вийшли. Пiсля них залишився легкий трупний запах.
Парламентери, приголомшенi й наляканi, вiдчували, що вони божеволiють.
Пiвгодини в купе була мертва тиша. Галат i Остюк спали, хропучи ввi снi.
Шахай раптом устав на ноги i запропонував французам вiдправити ┐х до
сво┐х. На рейках знайшли дрезину, сiли, i Шахай про┐хав з парламентерами
усi небезпечнi мiсця. Попрощавшися, Шахай на сво║му Сiрому повернувся до
станцi┐. Йому прийшло на думку, що треба сповiстити столицю i люднiсть
Радянсько┐ республiки про свою перемогу. Телеграфiста вiн застав бiля
апарата. Поруч лежала чернетка телеграми, пiдписана Марченком. "Розбив
французiв пiд Успенiвкою, - писав Марченко. - Шахая забито в бою.
Марченко".
- Телеграму цю вже послано?
- Послано.
- На яку адресу?
- Новоспаське. Наталцi Шаха║вiй.
Шахай здивувався i дивувався досить довго, складаючи нову телеграму
дружинi, що спростовувала Марченковi вiдомостi.