"Юрiй Яновський. Чотири шаблi (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Велике портове мiсто бринiло вiд юрби. На рейдi ще ворушилися
перевантаженi пароплави, крейсери й мiноноски, деякi з них ще зрiдка
стрiляли на мiсто, в котрому вже хазяйнувала партизанська армiя. Вона
збiльшилася неймовiрно пiсля перемоги пiд Успенiвкою. Оркестри гримiли на
вулицях - це був той же марш iз "Кармен". На балкон готелю вийшла група
командирiв, ┐х зустрiли пронизливими криками й вiтальним свистом. Мав
говорити голова мiсцевого запiлля.
- Не треба! Шахая! - кричала юрба.
Тодi вийшов наперед Шахай.
- Не треба! Шахая!
Ничипiр Марченко проштовхався наперед i став, заклавши руку за лацкан
французько┐ куртки.
- Я був отаман Шахай! - хрипко й гаркаво кинув вiн. Кiлька хвилин йому
не давала говорити людська пристрасть. Вiн пiднiс руку догори, i все
вщухло.
- Я перемiг переможцiв свiту! квропа першого сорту сiла на кораблi i
пливе вiд наших берегiв! квропа другого сорту переходить у цю хвилину
кордон, i моя славна кавалерiя на чолi з маршалом Остюком-топить ┐х у
рiцi!

Через рiчку понтонами вiдходили розбитi французькi й грецькi полки.
Кiннота Остюка напосiдала без перерви. Ар'║ргард ворога вiдстрiлювався з
кулеметiв, боронячи переправи. Дорогами валялося майно, розкидане в
панiцi. Осiдланi конi бiгали по степу. Прекрасний осiннiй день погасав, як
дзвiн. Остюк зi сво┐м штабом розташувався на горбi i пив з фляги вино.
Рештки французiв перейшли рiку. Ар'║ргард iще охороняв понтони, i
кiннотникам не хотiлося злазити з коней, щоб урукопаш схватитися з
ар'║ргардом.
Несподiвано збоку - за кiлометр вiд Остюка - з'явилася група французiв,
котра запiзнилася до переправи, ┐х було близько шiстдесяти. Вони йшли,
рiдко розсипавшись по полю, маючи на флангах по кулемету, йшли - гвинтiвки
на ремiнь, ┐хнiй швидкий марш та спокiйна витриманiсть розсмiшили Остюка.
Вiн кивнув пальцем на них сотенному Василишину.
- Вiзьми ┐х, Васько.
Василишин помчав до сотнi, заспiвав бiля не┐ команду i повiв сотню за
собою на жменьку французiв. Василишин знав, що треба спiшити людей для
тако┐ атаки, але йому перешкодила самовпевненiсть переможця. Французи
пiдпустили сотню близько, обернулися, лягли i так зустрiли кiннотникiв, що
Остюк аж почервонiв, дивлячись, як розлетiлася сотня на скалки вiд
французько┐ дружно┐ вiдсiчi
- Вiзьми ┐х полком, - сказав сердитий Остюк другому братовi Василишину.
Другий брат, ще бiльш самовпевнений, повiв полк нiби на парад. Нiкчемна
купка французiв знову лягла i достойно зустрiла полк. Заторохтiли з
флангiв кулемети. Полк зупинився, розбився на двi половини i став тiкати в
степ. До Остюка пiдскочили розлютованi командири iнших полкiв, але Остюк
наказав грати одбiй. Сурмач просурмив одбiй.
- Хай iдуть, - були слова Остюка, - ну де ти вiзьмеш iще такого
славного ворога!
Вiн осмiхнувся, i його обличчя стало прекрасним, як поломiнь.