"Юрiй Яновський. Чотири шаблi (Укр.)" - читать интересную книгу автора

ТРЕТЯ ПIСНЯ

Голос:
Приходь i здалеку, одчай труби,
Велико┐ вiйськово┐ тривоги!
Летiть, летiть весняно┐ доби
Земля i кiнь, списи i корогови!

О вiтре мандрiв, весну розвiвай,
Пiдкинь до неба пил полкiв кiнноти!
Земля лежить - щасливий, теплий край,
I коливаються ┐┐ висоти.

Вста║ туманна путь i день оман,
Весна народжу║ться пiд копитом.
У неймовiрний синiй Ханаан
Iдуть полки за Марченком забитим.

Червоний прапор батарей, бригад
На рани ┐хнi ляже, як товариш,
I партизанський бойовий фрегат
Поставить марс, i брам, i бом-брам-парус!

Весна, як струмiнь, з безвiстi тече,
Як пострiли, бiжать пiсень повтори...

Хор:

Ми ста║мо плечима до плечей,
Як ост i норд, як вест i зюйд на морi!

Кiнь затримався на кручi тiльки мить. Потiм вiн химерно затрiпотiв,
летячи плавко вниз, i за ним водоспадом сипалась у воду земля, що ┐┐ збило
кiнське копито.
Уже зникаючи з конем пiд водою, вiн бачив, як оглянулося все його
вiйсько, що ┐хало мостом. Механiчно сповз iз сiдла й поплив бiля морди
Сiрого, тримаючись за гриву й допомагаючи рукою плисти. Кiнь лагiдно косив
оком на хазя┐на, на кучеряву голову, що ┐┐ вiн любив бiльше за себе. Сiрий
був розумний кiнь i ввесь свiй розум вiддавав кучерявiй головi. Так пливли
вони через рiку.
Це був вiрний хiд. Шаха┐в парубоцький хист затуманив серця партизан.
Давня забута юнiсть i нерозважнiсть пролетiли раптом. Тiльки почуття
тремтiли у всiх i любов до плавця.
- Ех, i душа доброй конь!.. - спiвали тихо партизани, пiднявшися на
стременах.
Весна розкрила сво┐ крила. Вона летiла вниз - на маснi поля, затуляючи
рукою лице. Золотими стрiлами радостi бовванiли далекi могили. Щось
невловиме лiтало в повiтрi, пахучiше за чебрець, терпке, як молоде вино.
Вже й ноги останнього коня процокали через мiсток, поважно пробiгла