"Юрiй Яновський. Чотири шаблi (Укр.)" - читать интересную книгу автора

льот? Ось-ось цей слiд повернув по травi, обминаючи вiйсько. Ще швидше
трiскотить трава. Обмина║ переднiх кiннотникiв. Що це? Шахай смi║ться,
звертаючись до жiнки:
- Хорти зайця погнали!
Хорти пробiгли за кiннотниками, приминаючи траву, як вiтрова хриля.
Потроху зупинилися несмiливо селяни й не знали - злiзти ┐м з коней чи не
злiзти.
Кiннотники замовкли. П'ятеро соколiв вiдокремлю║ться вiд них,
нахиляючись кожний до гриви. Почина║ться погонь. Наче то риби дивнi
пливуть по землi, пливуть ковилою, стеляться, витягуючись удво║,
перелiтають рiвчаки. Наче то тумани вночi звиваються клубками, щоб
долетiти до мiсяця. Гей, дзвенить вона, як вiтер, людська вiдвага!
Але не тако┐ думки Шахай.
Вiн пiднiс до очей бiнокля, i Сiрий став, як неживий, затримуючи
дихання.
- Летять добре, чортовi сини, та не знаю, де сядуть.
Як ти гада║ш, Макаре?
- Сволочi!
Макар, не повертаючи голови, презирливо дивився на вершникiв. Усе
вiйсько стояло в полонинi. Пiхота проминала ноги, скачучи й борюкаючись.
Кулеметники зняли чохли з кулеметiв i ладили стрiчки.
- Сюди веди! - крикнув Макар кiннотниковi, що гнав поперед себе селян.
Селяни пiдiйшли й потупились, ┐хнiм коням заглядали в зуби й шарпали за
хвости десь за першими пiдводами. Селяни дивились мовчки на Шахая, чекаючи
його слiв. Вони знали партизанськi закони -"мовчи, взнаваючи" i "взнавши,
мовчи" - i виконували ┐х завжди. Вони чекали запитання.
- Привести ┐хнiх коней, - сказав Шахай, злiзши з коня й поправивши на
собi пояс.
Селяни ще бiльше похмурились, тiльки в очах ┐хнiх пройшов блиск радостi
i зараз же загинув.
Коней привели.
- Як звать? - запитав Шахай, пiдносячи руку до вуха кобили, що пiдвела
голову.
- Рябою.
- Так от - забирай свою Рябу та доганяй хортiв. Селяни подивились один
на одного, ┐хнi подертi свитки свiтили латками. Чорнi й шкарубкi руки не
знали, куди дiтись у подяку. Нарештi одна з них торкнулась командирового
френча.
- I заприсягнусь, що ви нашi. Гарна в тебе бандочка, батьку!
Макар проковтнув посмiшку. А степовi очi Шаха║вi вiдверто смiялись.
- А чого вона тобi подоба║ться - оця моя банда?
- Конi добрi, люди правильнi, та й ви, видать, нiчого собi чоловiк. За
нас ходите.
Переднiм кiннотникам набридло стояти на мiсцi, ┐хнiй Остюк примчав до
тачанки. По-молодецькому злетiвши з коня, вiн козирнув, дзенькнувши
острогами.
- Зачекай, - Шахай пiдiйшов ближче до селян, -навкруги тут не
зустрiчали якого вiйська?
- За залiзницею по селах стоять трохи - в погонах. Та в тебе бiльше.
Сила була справдi добра: гармати вилискували на сонцi вряд i десяткiв