"Адрiан Кащенко. Оповiдання про славне Biйсько Запорозьке Низове" - читать интересную книгу автора

населення почало виходити з лiсiв, гуртуватися в загони та силомiць
виганяти зi сво┐х земель татар. Кому пiд час ру┐ни вдалося врятуватися
разом iз сiм'║ю, тi верталися до сво┐х розорених осель; потроху бралися за
господарство; тi, що втратили всю рiдню й не мали для кого зводити нове
гнiздо, лишалися без даху над головою, йшли в степи, присвятивши сво║
безталанне життя боротьбi з поганцями - татарами - та оборонi сво┐х бiльш
щасливих землякiв.


ПОЧАТОК КОЗАЧЧИНИ

Тих укра┐нських людей, що лишилися безпритульними пiсля татарсько┐
ру┐ни i, взявши зброю до рук, почали виходити в степ i нападати на татар,
прозвали козаками, що мовою схiдних народiв означало: "вiльна, рухлива
людина". Не маючи ще певно┐ органiзацi┐ (ладу), укра┐нська козаччина в
першi десятки лiт свого iснування гуртувалася здебiльшого бiля замкiв
стародавнiх руських князiв: Острозького, Вишневецького, Дашковича та iнших
- i з ними виходила битися проти татар; далi ж, коли козакiв побiльшало,
вони купчилися в нововiдбудованих мiстах: Каневi, Черкасах, Корсунi, Бiлiй
Церквi, Брацлавi та в усiх прикордонних староствах (повiтах) i ходили в
походи пiд проводом старостiв, яких називали гетьманами.
З таких гетьманiв-старост найбiльше уславилися Лянцкоронський, староста
Хмельницький, що водив козакiв на татарськi землi у 1512 та 1516 роках i
тодi ж поруйнував Бiлгород та Очакiв, i Дашкович, староста Черкаський та
Канiвський, який року 1521-го зазнав, було, татарсько┐ неволi, але
невзабарi втiк iз Криму й ходив 1523 та 1528 рокiв iз козаками пiд Очакiв,
а якось вдерся, було, з козаками навiть до Криму.
Виходячи щовесни на пiвдень, щоб вистежувати татар, козаки разом iз тим
полювали на дичину й, вертаючись пiд зиму на Укра┐ну, привозили iз степiв
коштовнi звiринi хутра, а тi, хто плавав рiчками, привозили додому рибу.
У тi часи в гаях та байраках пiвденно┐ Укра┐ни водилася така сила
дичини, що з нею, було, й не розминешся; в рiчках же така сила риби, що,
як старi оповiдачi казали, "встроми у воду списа, то вiн так i стримить
помiж рибою - не може на бiк похилитись". Велика здобич, що привозили
козаки з пiвдня, або як тодi казали, "з Низу", заохочувала й осiлих людей
iз мiст i сiл виходити щовесни разом iз козаками на добичництво. Вони
озброювалися, ║дналися з козацькими ватагами, спiльно з ними пробували
цiле лiто в степах та на рiчках, серед повсякденно┐ небезпеки вiд
татарських наскокiв; на зиму ж, обтяженi здобиччю, верталися до сво┐х
осель. З кожним роком кiлькiсть таких осiлих добичникiв бiльшала, й вони,
перейнявши всi козацькi звича┐ та ┐хн║ врядування, чимдалi дужче
змiцнювали силу козацтва. Проте, хоча добичництво й мало помiтний вплив на
поширення козаччини, все ж провiдною метою iснування козацького вiйська
була боротьба з татарами, а потiм - i з турками.
З року 1540-го iсторiя, називаючи привiдцiв козакiв, згаду║ не тiльки
одних прикордонних старост, а й зазнача║ вже козацькi походи на татарськi
улуси (кочовища) та турецькi мiста пiд проводом сво┐х же народних
ватажкiв: Карпа Масла з Черкас, Якова Бiлоуса з Переяслава та Андрушка з
Брацлава, на пiдставi чого можна гадати, що ще до середини XVI столiття
козаччина вже мала певну органiзацiю й сама почала вибирати собi ватажкiв.