"Адрiан Кащенко. Оповiдання про славне Biйсько Запорозьке Низове" - читать интересную книгу автора

У степу козаки пильнували татарських нападникiв, якi ходили на Укра┐ну
по людей, перепиняли ┐м шлях, билися з ними й не давали захоплювати живу
силу в неволю; пiд час же нападу велико┐ орди, коли зупинити бусурманiв
козакам було не пiд силу, вони все-таки дбали про те, щоб застерегти мiста
й села про наближення ворога, i тодi весь хрещений люд залишав сво┐ оселi
й ховався у лiсах або шукав собi захисту в замках i по великих мiстах.
На добру здобич од козакування незабаром почали дивитися ласо
прикордоннi старости й давай одбирати в козакiв чималу половину
найдорожчих набуткiв. Козаки попервах ремствували, а проте якийсь час
пiдкорялися старостам; згодом, звикнувши до життя в степах, бездомiвнi
козаки, що не мали жiнок та осель, стали й зимувати на Низу, то
переховуючись у печерах, мiж скель, понад рiчками й байраками, то
закладаючи сво┐ "кошi", або "сiчi", на таких островах Днiпра, де б татарам
┐х було важко знайти та несподiвано захопити.
Таким чином, уже в серединi XVI столiття укра┐нськi козаки подiлилися
на двi частини: тiльки покiрливi та тi, що мали жiнок i домiвки, жили "на
волостi", здебiльшого в Черкасах i Каневi, а пiзнiше ще й у Трахтемировi й
Корсунi; тi ж, якi не мали дружин або не хотiли коритися владi на мiсцях,
мешкали на Низу. Через те перших козакiв називали городовими, а других -
низовими.
Побачивши, що через оселення на Низу здобич почина║ вислизати з рук
польських старостiв, вони стали ходити походами на низових козакiв,
вишукуючи кошi й одбираючи ┐хнi набутки. Тодi низовики, щоб уникнути тих
грабункiв i пильнiше стежити за рухами татар, згуртувалися в чималу
громаду, вибрали собi отамана й, посiдавши на човни, попливли Днiпром за
пороги.
Нелегко, мабуть, було козакам уперше перетнути бурхливi пороги, де i в
нашi часи нерiдко розбиваються човни на трiски, та козаки подолали той
небезпечний шлях, i звiдтодi Днiпровi пороги та козаки стали рiдними
братами на кiлька вiкiв, i все тодiшн║ козацьке життя снувалося бiля
порогiв.
За порогами, на одному з островiв Великого Лугу, козаки поставили собi
куренi, обкопали свiй табiр окопами, обгородили засiками й прозвали цей
новий кiш "Сiччю". З того переходу низовикiв за пороги вони й почали
зватися "запорозькими козаками", або "запорожцями". Про них-то й пiдуть
мо┐ оповiдання, хоча неможливо буде обминати життя й городовикiв, бо й тi
козаки щовесни приходили до сво┐х товаришiв за пороги, жили з ними одним
життям, разом вирушали в походи, разом i клали сво┐ голови в боротьбi з
бусурманами, бодай i зимували на Укра┐нi, а все-таки звалися козаками
Вiйська Запорозького Низового.


ПЕРШI ЧАСИ ВIЙСЬКА ЗАПОРОЗЬКОГО

Великий Луг був добрим мiсцем для розташування запорозьких козакiв. Вiн
являв собою величезний острiв, оточений рiчками Днiпром, Кушугумом та
Кiнськими Во-.дами й порiзаний Днiпровими протоками на безлiч менших
островiв. Увесь луг мав 5 миль, або 50 верст у довжину та бiля трьох миль
завширшки; його вкривав одвiчний лiс та несходимi пущi очеретiв, осоки та
шелюгiв. На тих островах була цiла мережа озер та болiт, якi пiд час