"Ольга Кобилянска. Людина (Укр.)" - читать интересную книгу автора

однаковi. Будьте ласкавi, - додала опiсля спiшно, - дати менi аркуш
паперу. Хочу написати до нього.
Вона встала, перейшла звiльна кiмнату i станула врештi перед старою
женщиною. Нiколи не видавалась вона ┐й такою поважною, однак нiколи й
такою чужою.
- Се твоя невiдмiнна постанова?
- Невiдмiнна.
- I чи ти того свiдома, що запропащу║ш сама свою будучину?
- Так, я того свiдома, що не брешу...
- Годi, бог з тобою, безталанна!..

* * *
Щось у годину пiзнiше покинула Олена стару товаришку. Надворi стало ще
темнiше. Ледве що десь-не-десь блимали зорi, а по мiсяцi таки мчалися
хмари. Лише вихор гудiв та свистiв безнастанно, та гнав тихими улицями...
Прощання обох женщин було холодне i нiме. Щось стануло мiж ними, що ┐х
роз'║днало; вони обi се порозумiли...
Смiливо кинулась Олена в нiчну темряву. Сильний подув вiтру загасив
свiтло в руках вдовицi, а дверi за молодою дiвчиною луснули сильно i
замкнулись.
- Чого, властиво, вона хоче? - пробурмотiла стара нетерпеливо i вертала
звiльна напомацки у свою свiтлицю. - Чи при умi вона?

* * *
Чаша горечi, яку довелося випити родинi Ляуфлерiв, не була ще повна.
Новi, зовсiм незнанi чуднi звуки наповнили солодкою гармонi║ю серце
Германа-квгена-Сидора. Наче одним замахом зрозумiв вiн поезiю, в котрiй,
зливалось мiсячне свiтло й соловейкове щебетання. Зрозумiв журчання чистих
хвиль, зрозумiв золоту ┐х пiсню, казочну. Зрозумiв сумраку вечiрнього
чародiйну силу. Вiн потонув у найнiжнiших чувствах... вiн,
Герман-квген-Сидор... любив. Одначе його любка (була се жидiвка)
оставалася глухою для тих його чудних, сердечних звукiв. Його просьбу,
щоби стала його дружиною, вiдкинула вона рiшуче i холодно, його горя i
розпуки не в силi описати нiяке слово людське; i вiн постановив зникнути
iз сцени подiй. Сталось воно тим чином, що вiн вистрiлив собi в лоб...
Недовго по тiм усунено радника з служби... i гарнi, золотi часи, про
котрi знав оповiдати вiн, його товаришi та добрi знакомi, - стали tempi
passati![24]

* * *
З чотирьох доньок була лиш найстарша i Iрина замужня. Перша вийшла за
старого, однак багатого кавалера i проживала безжурно далеко вiд родичiв.
Ледве що раз або два в рiк питала листовно, як живеться родинi. Тодi
звичайно Олена вiдписувала ┐й точно й коротко. Обi сестри нiколи не
годились з собою, а вiд часу, як найстарша вiддалась, вiдчужились ще
бiльше. Тяжко приходилось тепер Оленi до не┐ i ┐┐ мужа вiдсилати письмо,
котре мало характер просьби. Той ┐┐ швагер мав далеко вiд мiста
кiльканадцять фальчiв[25] поля з обiйстям, i те║ хотiла тепер панi
радникова за порадою Олени взяти в оренду, бо не знали iншого виходу з
лихих обставин. Частина пенсi┐, котру з ласки полишено радниковi, була