"Ольга Кобилянска. Людина (Укр.)" - читать интересную книгу автора

така мала, що ледве вистарчила б на життя одному. Крiм того, були в них ще
й довги i, заки тих не сплачено, не можна було грошей обертати на iншi
потреби. Довго треба було ждати на вiдповiдь, дуже довго, - аж i прийшла
нарештi. Зять, хоч i неохотно, пристав на предложення сво║┐ свекрухи i
заключив тверду, некорисну для них угоду, котру однак i Олена мусила
пiдписати.
Небавом вiдтак переселилася далеко-широко знана i поважана родина (з
ви┐мкою наймолодшо┐ доньки, котру найстарша забрала до себе: "заки
зааклiматизу║тесь" - писала) в нужденне пусте село i почала нове .життя.

* * *
Минув уже п'ятий рiк, вiдколи проживали на селi, вiдлученi вiд
iнтелiгентного свiту, вiд усяких товариських зносин. Кождий ви┐зд у мiсто
був сполучений з видатками, i для того вони рiдко коли ви┐здили. Тяжко
приходилось ┐м хоч i яку_ _там малу суму грошенят вiдложити. Винаймленi
поля приносили мало доходу, а про частiшу продаж яких-небудь продуктiв
рiдко коли мож було думати. Життя, яке вони тепер вели, було тихе та
сумне, приправлене бурливими вибухами пияцтва Ляуфлера. Вiн просиджував
цiлими днями в нехарних[26] сiльських корчмах, п'ючи та сперечаючись з
мужиками. Тут i вироблював ┐м рiзнi подання i суплiки та залагоджував i
iншi справи, а за те платили йому мужики горiвкою або i грiшми, котрi
вiдтак пропивав знов з ними. Нiхто не здержував його бiльше вiд такого
життя. Коли при суперечцi попадав у злiсть, поводився наче божевiльний.
Одного разу вернувся вiн бiльше, як звичайно, напiдпитку додому. На його
вид впала радникова в таке роздражнення, що не могла спокiйно
заховуватись. Вона лаяла, проклинала i казала йому назад вертати туди, де
провiв цiлий день. На столi бiля нього лежав великий залiзний молоток;
розлючений ┐┐ словами, шпурнув ним за жiнкою. Близесенько бiля ┐┐ виска
пролетiв вiн i упав Оленi перед ноги. Наче розлючена вовчиця, кинулась
вона на нього i потрясла його сильними руками.
- Гадюко! - кричав вiн несамовитим голосом. - Кара божа! Вiдчепися,
коли не хочеш почути отсього молотка, щоб раз назавжди успоко┐лась!
Далi махнув за нею рукою, щоби ┐┐ ударити, однак втрафив уже в воздух.
Вона звернула голову до нього i страшний зимний усмiх викривив ┐й уста.
- Зноси тягар, батьку, доки ще мати жи║. Не забувай, однак, що родичi
виннi, коли дiти суть для них тягарем, - i вийшла.
Вона була тою, котра управляла цiлим господарством i на котро┐ плечах
спочивав гаразд цiло┐ родини. Так - цiло┐ родини. Вiд двох рокiв проживала
й Iрина при родичах, та вже вдовицею. А i наймолодшу Геню виекспедiйовано
назад додому, - "щоби привикла до вiдповiдних обставин та мала образ сво║┐
будучини", - як писала найстарша. - "За урядника не вийде, бо тим грошей
треба, а тому, що вона не ║ гарною, то ще найлучче буде випровадити ┐┐ на
добру газдиню i охоронити ┐┐ вiд усяко┐ вищо┐ освiти, котра в нашiй родинi
вiдiграла таку нещасну роль..."

* * *
Була осiння сонячна днина... Пiзно по обiдi. В селi панувала тишина.
Велика часть мешканцiв забралась на. ярмарок, а й на полях не видко було
нiкого. Давно позвожено . все додому, i далеко та широко видко було голий
простiр, - далеко, доки око засягне! Сумний, тужливий був се вид.