"Ольга Кобилянска. Людина (Укр.)" - читать интересную книгу автора

попала тодi по прочитанню того твору! Як багато гарячих думок пiднiмалось
тодi в ┐┐ душi проти "трутнiв"... - Тепер читала вона дуже рiдко.
Наче б забула i себе i все навкруги, так задивилась на комах. Як вони
ворушились, бiгали, все однаково, без перестанку, без утоми. Тут панував
строгий лад, i кожда комашка мала свою роботу. Чи життя, яке кипiло в тiм
свiтi дрiбних сотворiнь, збудило в ┐┐ душi яку думку, який спомин? Вона
сягнула нагло до кишенi, витягнула пом'ятий лист i прочитала. Чинила се,
може, в сотний раз. Се був лист, писаний до не┐ ще перед двома мiсяцями ┐┐
найстаршою сестрою. Писала, що мусить продати обiйстя й поля; випущенi в
оренду; що радить Оленi заздалегiдь порозумiтися з новим властителем щодо
дальшого винайму грунтiв, бо в противнiм разi могли би уже за рiк остатись
без пристановища, ┐й неможливо iнакше зробити; обставини приневолили ┐х до
сього; сини й дочки попiдростали, а наука чимало кошту║ i т. д... Всi
знали о тiм i всi сумнiвались, чи остануться дальше на господарствi.
Здавалось, що жиють тепер, лише дожидаючи чогось нового. Радникова, та
колишня гарна i горда женщина, зломилась. Ледве можна було ┐┐ пiзнати.
Лише волiклась пiд вагою щоденно┐ тяжко┐ журби. А коли Олена розповiла ┐й
змiст листя, вона сплакала, замiсть що-небудь на вiдповiдь сказати. Iрина,
звичайно хоровита, жила лише сестрою, про котру часто говорила, що вона -
┐┐ "сила", що вона ║сть сею точкою, що в'яже ┐┐ з життям. Наймолодша
сестра, давно доросла, гарувала[27], побивалась, неначе мужчина, дома i по
полях. Одне ставало другому до помочi, одначе, пiдстава цiло┐ будiвлi
стала порохнявою i захиталась...
Ще мовчала Олена. Ще не мала вiдваги подiлитись iз старою ненькою й
обома сестрами найновiшою вiсткою, себто тою, котру одержала вже вiд
нового властителя ┐х пристановища. На ┐┐ запитання щодо дальшо┐ оренди
вiдповiв вiн коротко, привiтно, що по упливi року вiдбира║ поля i стане
сам газдувати...
Над тисячними вихiдними точками думала бiдна дiвчина. Думала, як би
оберегти родину вiд грозячо┐ абсолютно┐ бiдностi, нужди; щоби ┐м при
оповiщенню сумно┐ звiстки подати заразом i нову спасенну раду. Одначе не
видумала нiчого. Не видумала? Адже хто ┐┐ добре знав, той знав також, що з
нею ко┐лося щось вiд найновiшого часу. I дiйсно. Нiколи не виходила вона з
дому так часто i не бавилась так довго по прогульках[28]. Особливо ж
сусiдн║ село ┐┐ немов причарувало...
Мовчки всунула вона тепер лист назад в кишеню, а ┐┐ погляд полинув знов
долиною по дорозi. Сонце ладилось заходити, i на заходi запалало небо
рожевим блиском. Нараз долетiв до не┐ туркiт воза i тупiт кiнських копит.
Вона заворушилась i вп'ялила очi в той бiк. Показався малий легкий
вiзочок, тягнений двома палкими кiньми. В нiм сидiв однiський мужчина i
поганяв сам конi.
Лице ┐┐ спалахнуло кров'ю, а серце затовклось сильно.
Вiзок приближувався чим раз, то скорше. З-пiд тонких скорих кiнських
нiг вилiтали iскорки, а вона, затявши зуби, почала звiльна спускатись iз
горбка. В очах ┐┐ горiв дивний огонь, нiздрi дрожали...
Мужчина, побачивши ┐┐, здержав одним рухом конi i привiтався. Був се
гарний, сильний мужчина, лiт, може, 29. З його одежi мож було вiдразу
вiдгадати, що вiн був лiсничим. Вiн смiявся, показуючи з-пiд вуса ряд
густих, бiлих зубiв.
- Я вас пiзнала, пане Фельс! Можете мене зараз з собою забрати! -