"Ольга Кобилянска. Людина (Укр.)" - читать интересную книгу автора

-_ _О, певно, - вiдказав поважно. - Доньки нашого -священика також дуже
господарнi. Наприклад, старша, панна Омелiя, вона дуже образована
панночка. Гра║ на -фортеп'янi, вiд не┐ й дiстаю я завсiгди рiзнi часописи
до читання.
- Т-а-к? - завважила протяжно Олена, i в сiй хвилi потягнула вона
сильнiше поводи до себе. - Ви, певно, бува║те там частiше?..
-_ _Не надто часто. Панна Омелiя дуже привiтна, просить частiше
заходити; однак моя служба не позволя║ на се, хоть i як би сього бажалося.
А ви, панi, зна║те панну Омелiю?
- Знаю, - сказала вона байдужне. - Чим вона вам iмпону║? - спитала
трохи згодом i обернулась бистро до нього. Холодна, насмiшлива усмiшка
промайнула ледве слiдно по ┐┐ обличчю. Вiн вiдчув ┐┐.
- О, менi! - кликнув, зарум'янiвшись, теж насмiшливо.
- Я так думала, - i знов усмiхнулась.
- Чому б мала менi iмпонувати?
- Знати те - се ваша рiч.
- Так я сього не знаю, - вiдповiв вiн свобiдно. I вiн дiйсно не знав
того. Не любив вiн узагалi думати, а був бiльше чоловiк чувства. Се
зрозумiла вона з першо┐ хвилини, коли з ним познакомилась.
- Чита║те радо? - спитала його опiсля.
- Радо.
- Можу вам також книжок позичити, маю ┐х дуже багато.
- А ви, панi, не чита║те?
- Тепер нi. Не можу.
Вiн дивився на ню цiкавим поглядом; очевидно, не розумiв ┐┐.
- Так менi лучче, - вiдiзвалась стиха.
- То лиш час забира║, - обiзвався, - а надто жiнкам при господарствi.
Вже мужчина, то примушений читати...
Вона вiдвернула голову вiд нього, i ┐┐ погляд полинув десь далеко.
Сонце сховалось уже за темний лiс, i остро, виразно вирiзувались його
лiнi┐ на огняно-червонiм небi.
пй стало холодно, i вона стиснула одною рукою кордикову[30] хустку пiд
бородою i пробувала ┐┐ тiснiше зв'язати. Чи конi почули легку непевну
руку, що ними поводила, чи, може, лiвий побачив що-небудь край лiсу, бо
скочив убiк так, що легкий вiзок мало що не вивернувся, а Олена похилилась
уперед. Блискавкою обняла ┐┐ його рука й узяла заразом поводи. Вона була
на хвилину неначе замкнена в його обiймах. Злякана освободилась, а вiн
став лютий i ударив конi, що рвались уперед, немов скаженi.
- Бестiя, - муркотiв крiзь зуби.
- Я тому винна, - промовила.
- Нi, - вiдповiв нетерпеливо. - Се луча║ться нинi вже третiй раз.
Однак, я його вiд сього вiдзвичаю. Ви перелякались? - додав опiсля м'яким
голосом. - Я був би, прецiнь, не допустив, щоб ви впали!
Вона не вiдповiдала нiчого.
- Я стала боязлива, - говорила вона тихо з сумним усмiхом.
- Як? - i вiн нахилився трохи вперед.
- Боязлива стала. Але се, певно, тому, що ви┐жджаю рiдко, а нашi конi
старi й супокiйнi.
- А чому рiдко ви┐жджа║те? - спитав вiн.
- Конi все в роботi, годi ┐х вiдривати, а других просити не хочу!