"Ольга Кобилянска. Людина (Укр.)" - читать интересную книгу автора

┐┐ родини не був нiхто присутнiй; а коли трафлялось, що Фельс появлявся
iнодi дома в ┐┐ родичiв, то ставала мовчазною й шукала заняття в
пекарнi[36]. Здивований, споглядав тодi за нею. Його очi слiдили неустанно
кождий ┐┐ рух, однак, тут була Iринка та iншi; була й "наймолодша", котру
радникова консеквентне придержувала в кiмнатi, i вiн бавився переважно з
ними. Лише при його вiдходi з'являлася точно i позволяла, щоб вiн цiлував
┐┐ руки при всiх...
Коли впали снiги i настала санна, при┐здив вiн кождо┐ недiлi i забирав
усiх на прогульку. Тодi сидiла Iринка з наймолодшою сестрою разом, а вона
бiля нього напередi. Або знов трафлялося, що вiн при┐здив лише по ню саму
й вiдвозив ┐┐ у сусiдн║ село до жiнки тамошнього надлiсничого. Тодi пiд
час ┐зди питав ┐┐ щохвилi, як сидить i чи ┐й не зимно.
В остатнiм часi стратив багато зi сво║┐ звичайно┐ смiливостi супроти
не┐. Зате вона бувала розмовна, весела i опанувала його зовсiм. Коли вiн
бувало розговориться про яку рiч, не передчуваючи, що говорить якраз проти
┐┐ поглядiв, тодi спинявся на ньому гордий, холодний погляд Оленин i вiн
мiшався.
- Чого говорите про речi, котрих добре не розумi║те? Се ж вам не
личить! Будьте таким, яким ви ║, i не думайте йти другим пiд лад!
- Тиранка з вас, панно Олено!
- Чого мене слуха║те? Не робiть сього, наколи вам непри║мно.
- Чому ви до мене такi гострi? - питав з вимушеним усмiхом. - Завсiгди
ма║те щось на менi критикувати, а мене се болить.
- Я не хочу, щоб над вами хто глумився, - вiдповiла вона м'яким,
перепрошуючим голосом. - Людям не слiд над собою насмiхатись, а лише себе
доповнювати. А тому, що я вас добре знаю, знаю, що ви лiпшi вiд других, то
й представляюсь такою, яка власне ║сьм.
Тодi вiн знов цiлував ┐┐ руки.
- Ви мiй ангел-хоронитель! - говорив вiн рознiженим голосом i був би
стерпiв, хоть би вона йому й ногу на карк поставила. Вона се вiдчувала, i
┐┐ обгортала якась злослива вiдраза, ┐й було б при║мнiше, наколи б вiн був
┐й противився; а так пiддався охотно ┐┐ сiтям...
Раз небагато вже бракувало, щоби ┐й освiдчився, однак вона збила його з
пантелику такими рiзкими словами, що очi його зайшли слiзьми, i вiн,
ухопивши капелюх, забрався. В тiй хвилi, правда, вона не застановлялася
над тим, що сама привела його систематично до такого настрою. В тiй хвилi
бачила вона перед собою попросту мужчину, котрий не був ┐й пiд нiяким
взглядом пiд пару, котрого не могла нi полюбити, нi поважати; котрого
ограниченiсть ┐┐ дражнила. Була отже до нього немилосердна i поводилася
супроти нього в спосiб, котрого несправедливiсть помiчала лише опiсля.
При слiдуючiй стрiчi вiтала вона його зате привiтно i питала журливо,
чи вiн не гнiва║ться на не┐; просила сердечно не чинити сього: адже вона
вже така "фатальна", а властиво - дуже нещаслива. Говорячи таке,_ _вона_
_казала правду...

* * *
Настав Великдень.
Олена перша була на ногах. Заглянувши всюди по господарствi, де було
треба, повисипала парубкiв та дiвчат до церкви, а сама пiшла на город.
Сонце давно вийшло з-за лiсу, а ранн║ зарево поблiдло. Був се правдивий