"Iван Кочерга. Майстри часу (Укр.)" - читать интересную книгу автораказкою. З того часу я не бачив вас цiлi два роки. I тiльки згадував потiм
кожну хвилину, яку я прожив бiля вас так близько, а насправдi так далеко... Л i д а. Ви... ви самi не хотiли. Ю р к е в и ч. I коли мене перевели з Курська i я прощався з вами i хотiв сказати вам так багато... ви простягнули менi мовчки руку, дивлячись кудись убiк. I я пiшов... пiшов назавжди. I раптом ми почали писати одне одному, i запiзнiла нiжнiсть спалахнула таким нестримним полум'ям! А потiм припинилось i листування... Л i д а. Я була в Петербурзi... на курсах. (Чути третiй дзвiнок, по┐зд, що стояв пiд вiкнами, руша║). Ю р к е в и ч. Якби ви знали, скiльки разiв я мрiяв про нашу зустрiч, i раптом сьогоднi... Ну, скажiть же, скажiть, чому нiчого не можна прочитати у ваших очах? Невже ви тодi не бачили, що я був безумно, до нестями в вас закоханий? Л i д а. I все-таки по┐хали... по┐хали назавжди. Ю р к е в и ч. По┐хав, по┐хав... А чому ж ви не сказали менi - зостанься? Л i д а. Ах, Олексiю Семеновичу, що минуло - не вернеш. Та й я тепер уже не та. Цi роки... Петербург, курси багато чого мене навчили, багато на що розкрили очi. Ю р к е в и ч. Але як ви сюди потрапили? Ви ж зна║те - це мо║ мiсто. Л i д а. Тут живуть нашi родичi. Ю р к е в и ч. Так, пам'ятаю, пам'ятаю. Але це, зда║ться, десь на селi. Л i д а. Так, за десять верст - у Полинiвцi. Л i д а. Я не сама - там мама i Катя. А ви ви┐жджа║те? Ю р к е в и ч. Уявiть собi, така досада! Два роки мрiяв побачитись з вами, а тепер, коли ця радiсть прийшла, я мушу через десять хвилин по┐хати, i по┐хати так далеко! Л i д а (сумно). Там знайдете iншу радiсть - кращу за цю. Ю р к е в и ч (глибоко схвильований). Iншу радiсть! Лiдо! Лiдо! П'ять хвилин тому, перед вашим приходом, я зазнав безумно┐ радостi. Усмiхнулася доля: один багатий пан дав менi одне... одне доручення i, уявiть собi, три тисячi карбованцiв за пусту комiсiю. Три тисячi карбованцiв, щоб з'┐здити в Париж i привезти йому одну... одну рiч. Ви пам'ята║те, як я мрiяв по┐хати за кордон - i раптом така нагода! Але тепер - але тепер, Лiдо, це все померкло, коли я побачив вас. Це дiйсно, як казав той нiмець, "закон тiсного часу", коли подi┐ тiснять одна одну. Лiдо, я ще вас побачу, ви надовго сюди? Л i д а. Так... дуже надовго. Я виходжу замiж. Ю р к е в и ч (пiдводиться). Замiж? Боже мiй, коли, за кого? Лiдо! Л i д а. За одного тутешнього земця - з Полинiвки. Я познайомилася з ним у Петербурзi. За Котельникова. Ю р к е в и ч. За Котельникова! За цього демагога! I ви його любите? Л i д а. Нас зв'язала не любов, а погляди, переконання. Я ж казала вам, що багато дечого навчилася за цей час. I насамперед - поважати людей, якi боролися за правду. Ю р к е в и ч. Ну, звичайно, де ж менi рiвнятися з цим борцем! Його ж переслiдували, вiн був на засланнi, в тюрмi! Так, я пам'ятаю - вас же |
|
|