"Iван Кочерга. Майстри часу (Укр.)" - читать интересную книгу автора

казкою. З того часу я не бачив вас цiлi два роки. I тiльки згадував потiм
кожну хвилину, яку я прожив бiля вас так близько, а насправдi так
далеко...
Л i д а. Ви... ви самi не хотiли.
Ю р к е в и ч. I коли мене перевели з Курська i я прощався з вами i
хотiв сказати вам так багато... ви простягнули менi мовчки руку, дивлячись
кудись убiк. I я пiшов... пiшов назавжди. I раптом ми почали писати одне
одному, i запiзнiла нiжнiсть спалахнула таким нестримним полум'ям! А потiм
припинилось i листування...
Л i д а. Я була в Петербурзi... на курсах. (Чути третiй дзвiнок, по┐зд,
що стояв пiд вiкнами, руша║).
Ю р к е в и ч. Якби ви знали, скiльки разiв я мрiяв про нашу зустрiч, i
раптом сьогоднi... Ну, скажiть же, скажiть, чому нiчого не можна прочитати
у ваших очах? Невже ви тодi не бачили, що я був безумно, до нестями в вас
закоханий?
Л i д а. I все-таки по┐хали... по┐хали назавжди.
Ю р к е в и ч. По┐хав, по┐хав... А чому ж ви не сказали менi -
зостанься?
Л i д а. Ах, Олексiю Семеновичу, що минуло - не вернеш. Та й я тепер
уже не та. Цi роки... Петербург, курси багато чого мене навчили, багато на
що розкрили очi.
Ю р к е в и ч. Але як ви сюди потрапили? Ви ж зна║те - це мо║ мiсто.
Л i д а. Тут живуть нашi родичi.
Ю р к е в и ч. Так, пам'ятаю, пам'ятаю. Але це, зда║ться, десь на селi.
Л i д а. Так, за десять верст - у Полинiвцi.
Ю р к е в и ч. Чому ж ви самi?
Л i д а. Я не сама - там мама i Катя. А ви ви┐жджа║те?
Ю р к е в и ч. Уявiть собi, така досада! Два роки мрiяв побачитись з
вами, а тепер, коли ця радiсть прийшла, я мушу через десять хвилин
по┐хати, i по┐хати так далеко!
Л i д а (сумно). Там знайдете iншу радiсть - кращу за цю.
Ю р к е в и ч (глибоко схвильований). Iншу радiсть! Лiдо! Лiдо! П'ять
хвилин тому, перед вашим приходом, я зазнав безумно┐ радостi. Усмiхнулася
доля: один багатий пан дав менi одне... одне доручення i, уявiть собi, три
тисячi карбованцiв за пусту комiсiю. Три тисячi карбованцiв, щоб з'┐здити
в Париж i привезти йому одну... одну рiч. Ви пам'ята║те, як я мрiяв
по┐хати за кордон - i раптом така нагода! Але тепер - але тепер, Лiдо, це
все померкло, коли я побачив вас. Це дiйсно, як казав той нiмець, "закон
тiсного часу", коли подi┐ тiснять одна одну. Лiдо, я ще вас побачу, ви
надовго сюди?
Л i д а. Так... дуже надовго. Я виходжу замiж.
Ю р к е в и ч (пiдводиться). Замiж? Боже мiй, коли, за кого? Лiдо!
Л i д а. За одного тутешнього земця - з Полинiвки. Я познайомилася з
ним у Петербурзi. За Котельникова.
Ю р к е в и ч. За Котельникова! За цього демагога! I ви його любите?
Л i д а. Нас зв'язала не любов, а погляди, переконання. Я ж казала вам,
що багато дечого навчилася за цей час. I насамперед - поважати людей, якi
боролися за правду.
Ю р к е в и ч. Ну, звичайно, де ж менi рiвнятися з цим борцем! Його ж
переслiдували, вiн був на засланнi, в тюрмi! Так, я пам'ятаю - вас же