"Михайло Коцюбинський. Tiнi забутих предкiв (Укр.)" - читать интересную книгу автора

пороблено що, чи хто урiк? Не мав до Палагни жалю, навiть кривди не чув у
серцi, хоч бився за не┐ з Юром.
Не з злостi, а для годиться, коли люди звели. Якби не Семен, його
побратим, що заступивсь за Iвана, може б, нiчого не було.
Бо, стрiвшись раз в корчмi, Семен вдарив Юру в лице.
- А ти, лайдаку якийсь, тобi що до Палагни, не ма║ш сво║┐ жони?
Тодi Iвановi соромно стало. Вiн скочив до Юри:
- Пазь сво║┐ Гафi┐, а мо║┐ не руш! - I затряс барткою в Юри перед
лицем.
- Ти купив ┐┐ на торзi? - спалахнув Юра.
Його бартка так само мигтiла перед очима в Iвана.
- Потеруха б тя стерла!..
- Опришку ║ден!..
- На, ма║ш.
-Iван тяв перший, просто в чоло. Але Юра, умиваючись кров'ю, встиг
рубанути Iвана мiж очi i об'юшив його аж до Грудей. Послiпли обо║ од хвилi
гарячо┐ кровi, що заливала ┐м очi, а все ж кресали бартку об бартку, усе
гатили один одному в груди. Вони танцювали смертельний танець, отi червонi
маски, з яких парувала гаряча кров. Юра мав вже скалiчену руку, але
щасливим вдаром раптом зламав надво║ Iванову бартку. Iван зiгнувся,
чекаючи смертi, та Юра вгамував свою лють на бiгу i гарним, величним рухом
одкинув набiк свiй топiрець.
- На безоружного з бартков не йду!..
Тодi вони взялись за барки.
┐х ледве розборонили.
Ну, що ж. Iван обмив сво┐ рани, закрасивши Черемош кров'ю, та й пiшов
межи вiвцi. Там знайшов свiй спочинок й розраду.
Однак бiйка не помогла. Все залишилось, як було. Так само Палагна не
трималася хати, так само марнiв Iван. Його шкура зчорнiла та облiпила
костi, очi запались ще глибше, його жерли гарячка, роздратовання i
неспокiй. Вiн навiть втратив охоту до ┐жi.
"Не iнакше, як мольфарова справа,- гiрко думав Iван,- наважився на
життя, хоче з свiту мя звести та й сушить..."
Вiн ходив до ворожки, та одвертала,- не помогло: вiдай, мольфар
сильнiший.
Iван навiть упевнився у тiм. Проходячи якось повз хату Юри, вiн почув
голос Палагни. Невже вона? Йому сперло у грудях.
Притиснувши серце рукою, Iван приклав вухо до брасi ми. Не помилився.
Там була Палагна. Шукаючи шпари, щоб зазирнути у двiр, Iван тихо посувався
попiд баркан. Нарештi йому удалось знайти якусь дiрку у барканi, i вiн
побачив Палагну i мольфара. Юра. зiгнувшись, тримав перед Палагною глиняну
ляльку i тикав пальцями в не┐ од нiг до голови.
- Б'ю кiлок тут,- шептав зловiсно,- i сохнуть руки та й ноги. В живiт -
кара║ться на живiт; не годен ┐сти...
- А ║кби у голову вбив? - питала цiкаво Палагна.
- Тодi гине в той мах...
Се ж вони на нього змовлялись!..
Свiдомiсть того туманом шибнула до голови Iвана. От скочить через
баркан i забити обох на мiсцi. Iван стиснув рукою бартку, змiряв очима
баркан, але раптом зiв'яв. Знесилля й байдужнiсть знову обняли все його