"Микола Кулiш. П'си (Збiрка) (Укр.)" - читать интересную книгу автора

- Стривай, я скажу... Як пили ми пiсля кiно воду, я на нього глянула,
отак... Вiн на мене - отак. Сказав, що по-укра┐нському "зрачки"
"чоловiчками" звуться.

- Ну?

- Тодi, як iшли додому, я, ти зна║ш, спотикнулась, а вiн - хоч би тобi
що. Тiльки спитавсь, чи не читала я думи про втечу трьох братiв? Там,
каже, ║ такi слова: "сво┐ бiлi нiжки на сире корiння, на бiле камiння
спотика║". От, каже, де збереглася укра┐нська мова.
- Ну?

- Тодi, як повела я його через сквер (це той, де, зна║ш, завжди сидять
i цiлуються), вiн сказав: як-то прекрасно оповiла укра┐нська мова кохання:
я покрию, каже, свого милого слiдочок, щоб вiтер не звiяв, пташки не
склювали...

- Ну?

- А як вела його повз тих, що, зна║ш, уже лежали, вiн сказав, як
укра┐нська мова до того ще й дуже економна та стисла: одна рука в
голiвоньку, каже, а друга - обняти...

- Ну?

- А бiля ворiт, як уже розставатися, сказав вiн менi: ваше прiзвище
Розсоха - зна║те, що таке "розсоха"? Показав на небо - он Чумацький Шлях,
каже, в розсохах ║ чотири зiрки - то криниця, далi три зiрки - то дiвка
пiшла з вiдрами, в розсохах, каже... А тодi подивився менi в очi
глибоко-глибоко...
- Ну? Ну?

У л я зiтхнула:
-_ Попрощався i пiшов... Ти не скажеш, Рино, як вiн - чи хоч трохи
закохався, чи...

Р и н а
- Та я тебе про ще питаю, Улько, тебе... Оя, яка ж ти дурна, розумi║ш?

У л я
- Коли я дурна, а ти розумна, то скажи менi, що б ти сказала, коли б ти
була я, а я - ти, себто, коли б вiв тебе отак проводжав?
- Що б я сказала?
- Так.

- Коли б я була ти, а ти - я?
-Так.

Р и н а осiклась, поморщила лоба. А У л я як У л я - зрадiла:
-_ Ага! Ага!.. I ти б не знала, що сказати, Рнно!