"Микола Кулiш. П'си (Збiрка) (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Р и н а
- Ну да ж! Бо коли б я була ти, то теж була б дурна.
У л я образилась:
-_ Як так, то тебе бiльше не питатиму, i ти меве не питан...
Р и н а
- Улюню, ти не дурна! Золотко, не сердься... Бо й я не знаю... Тiльки
зна║ш що? Менi зда║ться...
У л я
Ну?

Р и н а
- Вiн, кажеш, заглянув тобi в вiчi, як пили зельтерську?
- Так.

- I бiля ворiт, як розставались?
- Глибоко заглянув...
- Менi зда║ться, що вiн закохався.
У л я в люстро:_
-_ Що ти кажеш, Рино?
Р и н а
- От на! Принаймнi закоху║ться. Тiльки ти. Бога ради, поспiши, Улюню,
прискор цей процес, розумi║ш? Треба, щоб вiн взагалi не вкра┐нською мовою
мрiяв, а тобою, золотко, тво┐ми очима, губами, бюстом тощо... Ну зроби
так, Улю, ну що тобi сто┐ть?

У л я
- I зробила б, може, та коли ж вiн чудний такий. Ну чим ти на нього
вдi║ш? Коли навпаки - вiн на тебе словами отими тощо... аж пахне.
Р и н а
- Вiн на тебе словами, вiршами, iдеологi║ю, а ти на нього базою,
розумi║ш? Базою... Тим-то i поклалась я на тебе, Улько, що ти ма║ш такi
очi, губи, взагалi прекрасну базу ма║ш. Крiм того, мене ти слухатимеш,
мо║┐ поради. Так, Улюню, так?
У л я випнулась уся. Зiтхнула. Мовчки поцiлувала Рину._
Р и н а
- Так!.. Добре, серце, що ти сьогоднi надiла бiльш прозористi панчохи,
розумi║ш? За новою модою. До того ж вони й на колiр кращi - якiсь манливi,
теплi... Чудесно!

У л я перед люстром:_
-_ Що ти кажеш?
Р и н а
- Чудесно, кажу, i кличу Мокiя...
У л я, звичайно, за серце, до люстра:_
-_ Рино, хвилинку!..
Та Р и н а вже без уваги на те. Пiшла, покликала Мокiя:_
"Моко! Тебе на хвилинку просить У л я. Сама вийшла._
_
2__
Увiйшов М о к i й. Певно, читав, бо з книжкою, олiвцем i сантиметр у