"Пантелеймон Кулiш. Чорна Рада (Укр.)" - читать интересную книгу автора

зимовником серед дикого степу на Низу, взявши собi за жiнку бранку
туркеню; проповiдував вiн слово правди божо┐ рибалкам i чабанам
запорозьким; побував вiн на полi й на морi з низцями; видав не раз i не
два смерть перед очима да й загартовався у во║нному дiлi так, що як
пiднявсь на ляхiв Хмельницький, то мав з його велику користь i пiдмогу.
Нiхто краще його не ставав до бою; нiхто не крутив ляхам такого веремiя...
У тих-то случаях пошрамовано його вздовж i впоперек, що козаки, як
прозвали його Шрамом, то й забули ре║строве його прiзвище. I в
ре║страх-то, коли хочете знати, не Чепурним його записано.
Било козацтво в ту вiйну на те, що або пан, або пропав, то не кожен
писався власним прiзвищем.
От же минули, мов короткi свята, десять рiк Хмельниччини. Вже й сини
Шрамовi пiдросли i допомагали батьковi у походах. Дво║ полягло пiд
Смоленським; оставсь тiлько Петро. Iще таки й пiсля Хмельницького не раз
дзвонив старий Шрам шаблею; далi, почуваючись, що вже не служить сила,
зложив з себе полковництво, постригсь у попи да й почав служити боговi.
Сина посилав до вiйськового обозу, а сам знав одну церкву. "Вже,- думав,-
Укра┐на ляхам за себе оддячила, недоляшкiв вигнала, унiю стерла, жидову
передушила. Тепер нехай,- каже,- живе громадським розумом".
Коли ж дивиться, аж iзнов не гаразд почина║ться на Вкра┐нi. Свари да
чвари, i вже гетьманською булавою почали гратись, мов цiпком. Повернулось
у старого серце, як почув, що козацька кров iлл║ться понад Днiпром через
Виговського i через навiженого Юруся Хмельниченка, що одержав пiсля його
гетьманованн║; а як досталась од Юруся булава Тетерi, то вiн аж за голову
вхопився. Чи молиться, чи божу службу служить,- одно в його на думцi: що
ось погибне Укра┐на од сього недруга отчизного i похлiбцi лядського. Було,
чи вийде серед церкви з наукою, то все одно мирянам править: "Блюдiтеся,
да не порабощеннi будете; стережiтеся, щоб не дано вас iзнов ляхам на
поталу!"
Як же вмер паволоцький полковник, що послi Шрама уряд держав, да
зiйшлась рада, щоб нового полковника вибрати, вiн вийшов серед ради у
попiвськiй рясi да й каже:
- Дiти мо┐! Наступа║ страшна година: перехрестить, мабуть, нас господь
iзнов огнем да мечем. Треба нам тепер такого полковника, щоб знав, де
вовк, а де лисиця. Послужив я православному християнству з батьком
Хмельницьким, послужу вам, дiтки, ще й тепер, коли буде на те ваша воля.
Як почула ж се рада, то так i загула од радостi. Зараз окрили Шрама
шапками, вiйськовими корогвами, дали йому до рук полковницькi клейноди,
вдарили з гармат, да й став панотець Шрам полковником.
Тетеря аж здригнувся, як почув про таке диво. Що б то робити? Да нiчого
не змiг, бо так велось у ту старосвiтщину, що рада була старша од
гетьмана. Мусiв Тетеря прислати Шрамовi унiверсал на полковництво. Обидва
ж вони полiтикуються, подарунками обсилаються, а нишком один на одного
чигають.
От же думав Шрам, думав, як би Вкра┐ну на добру дорогу вивести; далi,
надумавшись, пустив таку поголоску, що нездужа║, нездужа║ полковник;
передав осауловi Гулаку свiй рейментарський пiрнач, а сам ви┐хав нiби
кудись далеко на хутiр для спокою, да ото й махнув iз сином з Паволочi.
Куди ж вiн махнув i що в його було на думцi, незабаром того довiда║мось.