"Пантелеймон Кулiш. Чорна Рада (Укр.)" - читать интересную книгу автора

II

Скоро ввiйшов ото Шрам у пасiку, iще не помоливсь i святому Зосимовi,
що сто┐ть по пасiках, як слуха║ - у Череваня щось iгра║.
- Е, да се в вас i бандура!
- I бандура,- каже Василь Невольник,- та ще чия бандура!
- Так се в вас божий чоловiк? - спитав тодi Шрам.
- А то хто ж би так заграв у бандуру? Такого кобзаря не було, та, може,
вже й не буде мiж козацтвом.
Iдуть вони, аж бандура заговорила голоснiше. Оддалеки - так наче сама з
собою розмовляла, а тут i голос почав пiдтягувати до неi.
Гляне Шрам, аж сидять на травi пiд липою i божий чоловiк, i Черевань, а
перед ними сто┐ть полудень. Звався божим чоловiком слiпий старець-кобзар.
Темний вiн був на очi, а ходив без проводиря; у латанiй свитинi i без
чобiт, а грошей носив повнi кишенi. Що ж вiн робив iз тими грiшми?
Викупляв невольникiв iз неволi. Iще ж до того знав вiн лiчити усякi
болiстi i замовлять усякi рани. Може, вiн помагав сво┐ми молитвами над
недужим, а може, i сво┐ми пiснями; бо в його пiсня лилась, як чари, що
слуха║ чоловiк i не наслуха║ться. За те║-то за все поважали його козаки,
як батька; i хоть би, зда║ться, попросив у кого остатню свитину з плечей
на викуп невольника, то й ту б йому оддав усякий.
Тепер вiн розпочав смутную думу про Хмельницького, як умирав козацький
батько:
Ой настала жаль-туга да по всiй Укра┐нi...
Не один козак гiрко плакав од сi┐ думи, а Черевань тiлько похитувавсь,
гладючи черево; а щоки - як кавуни: смiявсь од щирого серця. Така була в
його вдача.
Полковник Шрам, стоючи за деревом, дививсь на ┐х обох. Давно вже вiн не
бачив свого смiшливого приятеля, i хоть би кришечку перемiнився Черевань;
тiлько лисина почала наче бiльш вилискуватись. А в божого чоловiка довга,
до самого пояса, борода iще краще процвiла сiдинами; а на виду дiдусь
просiяв якимсь свiгом. Спiваючи пiсню, од серця голосить i до плачу
доводить, а сам пiдведе вгору очi, наче бачить таке, чого видющий зроду не
побачить.
Слухав його Шрам довго, а далi вийшов iз-за дерева да й став навпроти
Череваня. Як схопиться ж мiй Черевань:
- Бгатику,- каже (бо трохи картавив),- чи се ти сам, чи се твоя душа
прилетiла послухати божого чоловiка?
Да й обнявсь i поцiлосавсь iз Шрамом, як iз рiдним братом.
Божий чоловiк i собi простяг руки, як зачув Шрамiв голос. Зрадiв
дiдусь, що аж усмiхавсь.
- Бувай же,- каже,- здоров, панотче i пане полковнику! Чули й ми, як
господь наустив тебе взятись iзнов за козакованн║.
А Василь Невольник, стоючи коло нях, собi раду║ться, похитуючи головою.
- Боже,- каже,- правий, боже правий, ссть на свiтi такi люде!
- Яким же, бгате, оце случа║м? - пита║ зараз Черевань.
Шрам одвiтовав, що на прощу до Ки║ва, да й спитав сам у божого
чоловiка:
- А тебе ж, дiду, звiдки i куди господь несе?
- В мене,- каже,- одна дорога по всьому свiту. Блаженнi милостивi┐, яко