"Пантелеймон Кулiш. Чорна Рада (Укр.)" - читать интересную книгу автора

тiг помилованi будуть...
-_ Так, батьку мiй! Так, мiй добродiю! - перебив йому Василь
Невольник.- Нехай на тебе так господь оглянеться, як ти на мене оглянувся!
Три годи, як три днi, промучивсь я в проклятiй неволi, на турецькiй
каторзi, на тих безбожних галерах; не думав уже вбачати святоруського
берега. А ти виспiвав за мене сто золотих червоних; от я iзнов мiж
хрещеним миром, iзнов почув козацькую мову!
- Не менi дякуй за се, Василю,- каже божий чоловiк,- дякуй боговi да ще
тому, хто не поскупивсь викинуть за тебе з череса сотню дукатiв.
- Хiба ж я йому не дякую? - каже Василь Невольник.- Ченцi звали мене у
монастир, бо я таки й письменний собi трошки; низове товариство закликало
мене до коша, бо я всi гирла, як сво┐ п'ять пучок, знаю; зазивав мене i
кошовий, i отаманн║, як проходив я, повертаючи з неволi, через Запорожж║,
а я кажу: нi, братчики, пiду я тому служити, хто визволив мене iз
бусурменсько┐ землi; буду в його грубником, буду в його хоч свинопасом,
аби як небудь йому подякувати.
Так говорив Василь Невольник. А Черевань, слухаючи, тiлько смiявся.
- Казна║-що ти,- каже,- городиш, бгате! Буцiм уже сто червоних таке
диво, що зроду нiхто й не бачив. Пiсля Пилявцiв та Збаража носили козаки
червiнцi приполами. Ну, сядьмо лиш, мо┐ дорогi┐ гостi, та вип'║м за
здоров'я пана Шрама.
Випили по кубку. Тодi Шрам i пита║:
- Скажи ж менi, божий чоловiче, ти всюди вешта║шся i всячину чу║ш: чи
не чував ти, що в нас дi║ться за Днiпром?
- Дi║ться таке,- одвiту║ божий чоловiк, важко здихнувши,- що бодай i не
казати! Не добре, кажуть, почина║ на сiй Укра┐нi Тетеря, а за Днiпром
чиниться щось iще гiрше. Жодного ладу мiж козаками.
- А старшина ж iз гетьманом на що?
- Старшини там багато, та нiкого слухати.
- Як нiкого? А Сомко?
- А що ж Сомко? Хоть вiн i розумом, i славою узяв над усiма, да й йому
не дають гетьмановати.
- Як же се так?
- А так, що диявол замутив голову Васютi Нiженському. Уже й чуприна
бiла, як у мене, i зовсiм уже дiд; доживав би вiку на полковництвi: так,
отже, захотiлось на старiсть гетьмановати. Багато козакiв i його слуха║. А
як вiн собi ма║ться добре, то й бояре, що на Москвi коло царя, що хотя
роблять, i тi┐ за його тягнуть руку. А Сомко, бачте, навпростець iде, не
хоче нiкому придiте поклонiмося._ Отаке як завелось мiждо старшими
головами, то й козаки пiшли один против одного. Де зустрiнуться, чи в
шинку, чи на дорозi, то й зiтнуться. "Чия сторона?" - "А ти чия?" -
"Васютина".- "Геть же к нечистому, боярський пiднiжку!" - "Ти геть к
нечистому, переяславський крамарю!" - Себто, бач, що Сомко ма║ в
Переяславi сво┐ крамнi комори в ринку, так Васютинцям i звадливо. Отак
зiтнуться, да й до шабель.
Слухаючи таку невеселу повiсть, полковник Шрам i голову понурив.
- Та потривай же,- каже,- адже ж Сомка вибрали одностайне гетьманом у
Козельцi?
- Одностайне,- каже,- i сам преосвященний Методiй був там i до присяги
козакiв приводив; да як Сомко собi чоловiк-дрямота, то й не в догад йому,