"Пантелеймон Кулiш. Чорна Рада (Укр.)" - читать интересную книгу автора

що_ святий отець думав, мабуть, заробити собi яку сот-нягу чи двi червоних
на рясу. А Васюта Нiженський водивсь у старовину з ляхами, так проноза вже
добрий: брязнув капшуком перед владикою - той i вимудровав щось на Сомка,
да й послали в Москву лист. От i пiшла така вже поголоска, що рада
Коз║лецька не слушна; треба, кажуть, iзозвати зуповную раду, щоб i вiйсько
з Запорожжя було на радi, щоб одностайне собi гетьмана обрали i одного вже
слухали; бо Васюта хоче собi гетьманства i не слуха║ Сомка-гетьмана, а
запорожцi собi гетьманом Брюховецького зовуть.
- Якого се Брюховецького? - аж скрикнув Шрам.- Що се ще за проява?
- Проява,- каже,- така, що_ слуха║ш, да й вiри няти не хочеться. Ви
зна║те Iванця?
- Отак! - кажуть,- iще б не знати чури Хмельницького!
- Ну, а чули, яку наругу прийняв вiн од Сомка?
- Чули,- каже Шрам.- Що ж по тому? А Черевань:
- Зда║ться, Сомко налаяв Iванця свинею, чи що?
- Не свинею, а собакою, да ще старим собакою, да ще не на самотi, чи
там як-небудь напiдпитку, а перед отаманн║м, перед генеральною старшиною,
на домовiй радi в гетьмана.
- Га-га-га! - засмiявсь Черевань.- Одважив солi добре.
- Одважив солi добре,- каже божий чоловiк, да зробив негаразд. Iванець
був собi не значний товариш, да за свою щиру службу старому Хмельницькому
мав велику в його повагу i шанобу. Бувало, прожива║ш у гетьманському
дворi, то й чу║ш: "Коханий Iванець! Iванець, друже мiй ║диний'" - озветься
до його пiд веселий час, за чаркою. "Держись, Юру,- каже, бувало, синовi,-
держись Iванцево┐ ради, як не буде мене на свiтi: вiн тебе не ошука║". От
Юрусь i державсь його ради, i вже було, що скаже Iванець, те й свято. А
Сомко, зна║те самi, доводиться Юрусевi дядько, бо старий Хмiль держав
уперве його сестру Ганну; так вiн i не злюбив, що чура оруду║ небожем. Да
ото раз, як з'┐халась до молодого гетьмана старшина да почали радовати про
вiйськовi речi, от Iванець i собi до гурту - немовби гетьманський чура -
да щось i блявкнув з просготи. А Сомко, зна║те, який? Зараз загориться, як
порох. "Пане гетьмане,- до Юруся,- старого пса непристойно мiшати в нашу
компанiю..." От як воно було, панове, коли хочете знати я сам там лучивсь,
то й чув сво┐ми ушима. Да при менi ж зчинився й гвалт уночi, як Сомко
пiймав Iванця з ножем коло свого лiжка. Да ото й судили його вiйськовою
радою i присудили усiкнути голову. Воно б же й сталось так, панове, да
Сомко видумав Iванцевi гiршу кару: звелiв посадити верхи на свиню да й
провезти по всьому Гадячу.
- Га га-га! - зареготав iзнов Черевань.- Котузi до заслузi.
А Шрам усе слухав мовчки да й каже понуро:
- Се все ми зна║мо.
- Зна║те,- каже кобзар,- а чи чували, що пiсля того вко┐в Iванець?
- А що ж вiн, бгате, вко┐в? - пита║ Черевань.- Якби на мене, то враг би
його й знав, що й чинити пiсля такого сорому! Як тобi зда║ться, бгате
Василю?
Той тiлько мовчки похитав головою.
- От що зробив Iванець,- прийняв iзнов слово божий чоловiк.- Мабуть,
нечистий напутив його. Почав грошi збирати, почав усякому годити, почав
прохати уряду в гетьмана. Той i настановив його хорунжим. Як же ото Юрусь
не змiг держатись на гетьманствi да пiшов у ченцi, так Iванець, маючи в