"Пантелеймон Кулiш. Чорна Рада (Укр.)" - читать интересную книгу автора

себе од усiх льохiв гетьманських ключi, пiдчистив щире срiбло, скiлько
його там осталось, да й махнув на Запорожж║. А там як сипнув грiшми, так
запорожцi за ним ро║м: "Iван Мартинович! Iван Мартинович!" А вiн, ледачий,
з усiма обнiма║ться, да брата║ться, да горiлкою по┐ть...
- Ну, що ж iз сього? - iзнов-таки спитав понуро Шрам.
- А от що з сього. Запорожцi так собi його вподобали, що зозвали раду,
да й бух Iванця кошовим.
- Iванця! - аж скрикнули всi у одно слово.
- Нi вже його тепер нiхто не зове Iванцем,- додав божий чоловiк,- тепер
уже вiн Iван Мартинович Брюховецький.
- Сила небесная! - закричав, ухопившись за голову, Шрам.- Так се його
зовуть запорожцi гетьманом?
- Його, панотче, його самого!
- Боже правий, боже правий! - сказав Василь Невольник,- переведеться ж,
видно, нi на що славне Запорожж║, коли такi гетьмани настали!
А Черевань тiлько смiявся:
- Га-га-га! Оце так, бгатцi, що штука! I вi снi такого дива не снилось
нiкому!
- Братт║ мо║ миле! - рече тодi полковник Шрам.- Тяжко мо║му серцю! Не
здолаю бiльш од вас та┐тись! пду я не в Ки┐в, а в Переяслав, до
Сомка-гетьмана; а iду от чого. Укра┐ну розiдрали надиос: одну часть, через
недоляшка Тетерю, незабаром вiзьмуть у сво┐ лапи ляхи, а друга сама iю
собi перевернеться кат зна║ на що. Я думав, що Сомко вже твердо сiв на
гетьманствi,- а в нього душа щира, козацька,так мiркував я, що якраз
пiдiйму його з усiма полками на Тетерю, да й привернем усю Укра┐ну до
одно┐ булави. Гiрко┐ пiднiс ти мо║му серцю, божий чоловiче, да ще, може,
як-небудь дiло на лад повернеться, ┐дьмо за мною на той бiк: тебе казаки
поважають, тво║┐ ради послухають...
- Нi, панотче,- перебив його кобзар,- не слiд менi встрявати до тi┐
заверюхи.
Не нам те знати,
Не нам про те, за те раховати:
Наше дiло боговi молитись,
Спасителю хреститись.
А бiльш, - каже, - менi не по нутру ота мiзерная пиха, що розвелась
усюди по Гетьманщинi. Почали значнi козаки жити на лядський кшталт iз
велико┐ розкошi. I вже байдуже ┐м тепер старосвiтськi┐ спiви, що й людям у
подобу, i богу не противнi: держать коло себе хлопцiв iз бандурками, що
тiлько й знають рiзати до танцiв. Дух мiй не терпить сього!.. I наша темна
старчота, ради тi║┐ ледащицi-горiлки, бринчить ┐м на кобзах усячину.
Забули й страх божий. Уже ж ти не бачиш нiчого, уже тебе наче взято iз
сього свiту: так чого ж тобi вертатись до-грiхiв людських? Умудрив господь
твою слiпоту, то спiвай же добрим людям, не прогнiвляючи господа; так
спiвай, щоб чоловiк на добре, а не на зле почувся!
- Бгатцi! - сказав Черевань.- От я почувсь на добре. Ходiмо лиш до
хати. Там нам дадуть таких вареникiв, що всяке горе на душi одлигнс. Годi
вже вам гуторити про сво┐ смутки. Я радуюсь, що господь послав менi таких
гостей, а ви тiлько оха║те та стогнете. Не засмучайте мо║┐ гостини,
забудьте сво┐ гiркi┐ думи хоч па сьогоднiшнiй вечiр.
Так говорячи, устав да й повiв сво┐х гостей до хати. Шрам iшов за ним,