"Григорий Квитка-Основьяненко. Козир-дiвка (Укр.)" - читать интересную книгу автора

ми будемо робити? З чим озьмемося, чим пiднiмемося? Воно звiсно, що ми б
зараз справилися. Нас люди бiльш знають, чим його, i усi б до нас повернули,
так нi за що зачепитися. У тебе, кажеш, є свої грошi; де вони в тебе?
- Що мої грошi! - казав Левко, а в самого так у душi й тьокнуло, бо вiн
як дав по частцi, щоб вiвса, чи дьогтю, чи ще дечого покупити, та як дав
недоброму чоловiковi, так тiльки вiн i бачив i грошi, i чоловiка. Так тим-то
й засумовав, як Ївга про них нагадала, i каже: - Що мої грошi! Чи багацько ж
їх? Рублiв там з п'ятдесят з ростом, Чи можна ж на них пiднятися?
- Та на перший час буде i сих. Що ж робити, коли нема бiльш?
Роздобудемо товару, часточку на грошi купимо, а то наборг наберемо, та i
почнемо держати свiй постоял-ний. Помаленьку, бог поможе, розживатимемося.
Ось пiди лишень до людей, та озьми грошi, та i будемо прийматься за дiло.
Не раз та й не два так посилала його Ївга до людей за грошима, а вiн
тiльки i зна, що вiдбрiхується: то казали через тиждень, там через другий...
Що ж йому бiльш було робити, як не брехати? Бо дуже певно знав, що якби Ївга
знала, як вiн їх поспускав, то лаяла б його крiпко, а вiн думав, що тут
перед нею вiдбрешеться, а там, може, трапиться такий добрий чоловiк, що i
повiрить йому таку суму.
Далi раз удень Ївга йому i каже:
- Батька нема дома; пiшов аж до вечора. Менi пильно з тобою треба
поговорити об нашому дiлi. На тобi ключ вiд батькової свiтлицi, пiди та i
жди мене там. Я на часинку збiгаю до сусiди i зараз вернуся, а ти сиди там i
дожидай мене. Порадимося, як лучче, щоб пiслязавтрого i звiнчатися. Бач,
проїжджающих багато i в хатi, i в кiмнатi, нiгде з тобою й поговорити. Сиди
ж там, та, будь ласкав, до батькової скринi i не пiдходь: там такий, що усе
примiча, де що положить; усе боїться, щоб хто без нього не прийшов та не
обiкрав його.
Левко так i зробив. Упоравшись iз своїм дiлом, i пiшов у свiтличку.
Ївго, Ївго! чого-бо ти так довго засидiлася у сусiди? Що тобi там так
нiколи припало? Поки ти там базiкала, а дома що робиться? Ось прийди та
подивися!
Старий Макуха та вернувсь вiд людей швидше, чим його ждали, та ще
трошки було i у головцi. Тимоха, як уздрiв такого батька, i знаючи, що вiн
тут до нього добрiший, вийшов назустрiч до нього i став дуже пильно прохати
грошей; запросив було п'ять цiлкових, - батько його вiдопхнув; став просити
трьох, - батько його вилаяв; просить одного, - батько ворчить, та не хоче
дати i полтиника. Тимоха все просить та аж до нiг припада. Батько
змилосердився, намiрився йому дать четвертака. От пiшли до свiтлицi.
Свiтлиця вiдомкнута. Батько й каже:
- Бач, Ївга там. Нехай же вийде, то без неї дам; а то буде гримати i не
звелить тобi нiчого дати.
- Та дарма, тату, - каже парубок, - коли буде ворчати, то я i в неї
попрошу. Ходiм.
От i вiдчинили дверi, ввiйшли... Господи милостивий! Що се таке?
Скриня Макушина одчинена, розбитий замок лежить бiля неї на долiвцi, а
над скринею стоїть... Левко! Та й не можна сказати, чи то вiн, чи то смерть
його. Блiдий-блiдий; очi йому аж пiд лоб закотилися; у руцi держить капшук з
грiшми, а у другiй повнiсiнька жменя усе цiлкових. Та, мабуть, вже не першу
жменю потягнув з капшука, бо кругом його долi усе цiлковi лежать: мабуть,
порозсипав, таскаючи з капшука.