"Григорий Квитка-Основьяненко. Козир-дiвка (Укр.)" - читать интересную книгу автора

жупанних.
От голова i звелiв подавати злодiяку, звелiв пiдiйти старому Макусi i
почав розпитовати, як було дiло. Макуха усе й розказав: як увiйшов у
свiтлицю i як знайшов Левка над скринею з грiшми.
- А чи є свидiтелi? - гукнув голова, поглядаючи на громаду.
Двадцятеро обiзвалося, що бачили усе теє i як з грiшми злапали Левка.
- Ну, i кiнець дiлу, - сказав голова, устаючи з-за стола. - Писарю,
перепиши, - каже, - свидiтелiв, та повiдбирай в них руки, та й пиши мерщiй
лепорт до суда; а ми ходiм до Макухи свидiтельствовати.
От i пiшов, а за ним i судящi; а десяцьким став при-казовати:
- Глядiть же менi, збирайте зараз по селу курей та яєць: бачите, суд
наїде сюди на слiдствiє, так, може, днiв зо два житимуть, щоб усего було
удоволь; та щоб i риба була: бач, середа зайде, а справник мняса не їсть:
вiн в нас богобоязливий. Ходiм. Веди до себе, Хведоровичу Трохиме!
Тут i перечепив його писар i каже:
- А що ж, пане голова, з учинившого проїзшествiє треба-нада зняти
доношенiє, чи... теє-то... допрос.
- А на якого сина ще й допрос? Хiба не бачив на шиї розбитий замок i
капшук?
- Та воно так, - сказав писар, почухавшися, - справка чистая, та ще
полишне не приобщено к дiлу! А ви знаєте, його благородiє зараз соiзволить
востребовать...
- Я то про те знаю. Ти мене, голубчику, не вчи: я тобi не Явдоким, що
змiнили. Полишне в мене, рештанта у холодну. А ти посилай мерщiй лепорт.
- А на скiльки, пане голова, потяг Левко? Ви i не спиталися.
- Пиши бiльш. Напиши... на двiстi рублiв... по курсу. Чого нам жаловати
Левка? Та хоч би i Макуху; що нам до нього? Не наше пропало. Ходiмо ж,
панове судящi. Я з Макухою усе на мiсцi преступленiя розпоряджу: на скiльки,
i коли, i як.
Надувшися голова i паличкою пiдпираючись, повiв перед; а судящi, що
сидячи за столом, що голова з писарем скаже, то вони знай пiдлакують, пiшли
за головою; а за ними Макуха з сином i свидiтелями. А громада, тiльки довели
Левка до правлiння, рушила на ведмедiв дивитись, що цигани навели у село.
Зоставсь писар у правленiї сам i зараз пiдняв голову догори i став
командувати: "Агов, десятськi! набийте на орештанта залiза та посадiте у
холодну, та щоб калавурнi були. Сьогоднi вже лепорта не одправимо, затим що
голова на слiдствi! i вечерятиме, а йому треба-нада попереду прочитати, та
тогдi одсилати. Не як було при старому головi, - щоб вас з новими
порядками!" - сказав, почухавши чуб, i сiв, щоб писати, що там йому треба.
Аж тут Iвга - беркиць йому в ноги i стала прохати: "Братику
Кiндратовичу, соколику, що хоч озьми... от намисто... от i дукати... I ще
тобi дякуватиму... позволь менi з Левком на самотi переговорити... розпитати
його! Се не вiн зробив, се щось не так... тiльки його розпитаю".
Кахикав писар, кахикав, покручував уси, покручував, далi устав, походив
по хатi, узявся у боки i каже: "Євгенiє Тро-химовно! Чи ти, серце моє,
одурiла, чи обожеволiла? I дiвоцтво своє, i худобу хочеш занапастити з таким
пробишакою! Вiн вже рiшивсь: вiчная каторга йому предпишеться. Не вбивайся,
не траться, не давай менi намиста i дукатiв; оддай менi себе усю iз худобою.
Я чоловiк з дарованiєм; посредством твоєї худоби i моєї способностi вискочу
в засiдателi; ти господарюватимеш, а я на слiдствiях приобрiтатиму, так що