"Григорий Квитка-Основьяненко. Козир-дiвка (Укр.)" - читать интересную книгу автора

собi придбаємо! Га? Буде i нам, буде i дiточкам! Покинь сього харцизяку; я
його запакую у Сибiр, а самi зостанемося у спокойствiї i удовольствiї
всяком. На всю нiч протурю його до города, а завтра пришлю людей, i поберемо
знаки..."
- Щоб ти не дождав iз твоїм родом поганим писарським! - так гукнула на
нього Ївга. - Чи можна, щоб я промiняла мого Левка, кого менi мати покiйна
велiла шановати, та на тебе, мерзенного, п'явку людську! Зошлете його у
Сибiр, пiду i я за ним. Та не у вас i правда: я дiйду i у город, i до
судящих; усiм розкажу, що Левко не такiвський; се, може, на нього так
наслано. А ти собi у головах не покладай: поточаться з хати i старости
твої...
- Та запроторю ж його у Сибiр, - сказав писар, чмихаючи та випхнувши
трохи аж не в потилицю Iвгу з прав-ленiя, а сам мерщiй сiв писати, аж зубами
скрегоче та пише, та знай пiсочком присипає, та хоч у нього чуб i добре
спотiв, а таки i сконпонував, що як Левка злапали над Макушиною скринею з
грiшми, "коїх по обиску у кишенях i за пазухою оказалось болiє двухсот
рублiв по курсу, о похищенiї коїх i намiренiї похитить єще i болiє, оний
Левко учинив сознанiє при таких i таких свидiтелях", та й пописав таких,
яких тогдi i в правленiї не було, та, глядiте лишень, чи були i у селi; от i
руки за них попiдписував та мерщiй до Макухи, де голова слiдствiє
проiзводить.
Як же там голова з понятими слiдствiє проiзводять? Звiсно, як i у
земських бачили. Зараз посiдали за стiл, а Макуха знай представля
доказательства: то полинькової, то перчикової; а то вже старий Макуха
добрався i до настоянованої на калган, що Ївга було придбала для проїжд.
жающих полупанкiв (настоящi усе п'ють солодку i возять з собою, а
шинкарської не вживають); вицiдили i ту потроху, беседуючи то об жнивах, то
об косовицi, а об дiлi ще нiхто i нiчичирк. А Макушинi наньмички аж
засiпалися пораючися: та локшину крише, та вареники лiпить, та курку патра;
витягли з сажка гусакiв з пару, що Ївга було закинула; прийшло i їм лихо!
Такий бенкет справляють, що ну! А самої господарки, Ївги, нiхто нi в чiм i
не пита; вона-бо забралася у нову комору, та не то що плаче, а голосить об
своїй лихiй годинi, що се Левко так наробив, - тiльки свiт їй зав'язав! А
Тимосi тут на руку ковiнька! Поштує усiх, а себе поперед усiх, не пронесе
нiкого i себе не забу-ва, та знай Левка костить, та прикладки йому приклада,
i чого за ним i зроду не бувало, те йому так i пришпилює, мов шпилькою.
Ще не поїли гаразд i страви i тiльки що почали шпичками штрикати
вареники, та обмочуючи у розтоплене маслечко i сметанку, та глитати мерщiй,
щоб приньматися за тернiвку, що повен штоф її унiс старий Макуха, аж уже
писар бiжить, аж засiпався.
- Чи тутечка-здесечка голова з понятими? Чи вже со-вершили слiдствiє? -
питав їх.
А голова у одвiт йому грiзно:
- I совершили, i сокрушили. Тебе б то, паскудного писаря, i дожидати? Я
тобi скiльки разiв казав i приказовав, що я вам не Явдоким, прежнiй голова:
в мене - щоб дiло кипiло i щоб по усiй правдi зроблено було! Писав-писав до
пiвночi, а що там принiс? Ще, може, тiльки начерно? Та я ось, повечерявши,
роздивлюсь i за раз тебе пiньмаю в несправностi. Сiдай вже вечеряй, не мiшай
добрим людям.
Се ще пан голова тiльки казав, а пан писар уже давно випив i простої,