"Богдан Лепкий. Мазепа (Укр.)" - читать интересную книгу автора

торгiв, котрi, як самi ви бачите, вести дуже важко й дуже небезпечно.
Граюся з огнем, мiж мечами танцюю, як сновида по покрiвлях височезного
будинку ходжу. Один нерозважний крок i - все пропало..."
"А релiгiйне питання?" - так само несподiвано спитався ║зу┐т.
Гетьман, не гаючись, вiдповiв:
"Ви зна║те, як я ставлюся до нього. Толеранцiя, отче ректоре, це мiй
iдеал. Насильним ширенням яко┐сь вiри i опресi║ю супротивникiв релiгiйних
слави божо┐ не умножимо. Середньовiчнi практики релiгiйного питання не
розв'язали, видно, треба вирiшувати його iншими способами, а саме свободою
слова й совiстi. Нехай духовнi, сповняючи пильно i совiсно сво┐ обов'язки,
воюють не мечем, а словом божим".
"А якщо нам не дозволять сповняти сво┐х обов'язкiв?"
"В державi, котро┐ я буду головою, насильства нiкому не дозволю
чинити".

* * *
Пiзно в нiч продовжалася розмова в гетьмановiй вiдпочивальнi, а царськi
шпигуни, здалеку пiдглядаючи за його мешканням, дивувалися, який там
спокiй.
"Мабуть, Мазепа дiйсно хворий",казали, вiдкладаючи свою працю до
завтрiшньо┐ днини.

ВIД'пЗД
Нiби крiзь сито цiдився весняний теплий дощ.
Дерева i корчi, повнi зеленого листя, понамокали й понависали i здалеку
виглядали, як стiжки, копицi сiна, як гори. Зi стрiх i з дахiв спливала
струминками дощiвка. Вулицями шумiли потоки, забираючи з собою весь бруд i
нечистоту, нанесену кiньми й людьми.
Одних i других було на таке мале мiстечко, як Жовква, аж забагато.
Ще не свiтало. Без годинника годi було вгадати, яка тепер година,- анi
нiч, нi день.
Та хоч так рано, Жовква будилася зi сну. Блимало свiтло по хатах,
козаки напували коней, солдати прокльонами вiтали день.
Нараз засурмлено в труби i заграли козацькi литаври. Вулицями, як тiнi,
помчали ┐здцi i побiгли пiшi. Мiщани виходили на ворота i до фiрток.
"Бувайте здоровi! Не поминайте злом!"
"пдьте здоровi, най вас Бог провадить!"
Навiть до непрошених гостей привикнеш. Нарiкав, як прийшли, i жалу║ш,
коли вiдходять. Все-таки сво┐ люди, хоч i з таких далеких сторiн. Тою
самою мовою говорять, так само Бога хвалять,козаки.
I не одна дiвчина притулилася до вишнi в садочку, i як вишнею вiтер,
так нею хитав жаль, i як з вишнi дощ, так з ┐┐ очей на траву скапували
сльози... По┐де i, може, не побачаться бiльше. Така велика тая Укра┐на,
такi непевнi часи! Як пес за возом, побiгла б за козацьким табором,- куди
вiн, туди й вона; так не пускають. Тут батько й мати, а там старшини.
Така-то вже нещаслива дiвоцька доля. I без кохання годi, i з коханням
важко.
Заграли дзвони й заревли на пiвнiч вiд мiста гармати. Пролетiв кiнний
козацький вiддiл i заторjхтiла ошклена карета. Мешканцi Жовкви прожогом
метнулися з хат.